Наш Чортків своїми коренями сягає часів сивої давнини – люди селились на берегах Серету відтоді, коли нога homo вперше ступила на територію майбутньої України. Місто знаходиться у мальовничому Галицькому Поділлі, на перетині старих торгових шляхів та теперішніх великих автотрас, що простягаються всією країною. Через таке географічне розташування Чортків часто-густо опинявся у вирі історії – неподалік нього колись були ставки татарських орд, що ходили великими рейдами на українські землі за наживою та ясиром.
Тут розташований замок родини Ґольських, неоготичний костел святого Станіслава, унікальна за своєю архітектурою єврейська синагога початку минулого сторіччя – і це тільки пам’ятки культури, мовчазні споруди, що при правильному підході можуть розповісти куди більше. А що вже говорити про події? У Чорткові бував сам польський король Ян ІІІ Собеський, козаки Хмельницького, проходила славнозвісна Чортківська офензива, котру тепер вивчають на уроках з історії України незалежно від куточку нашої великої (у географічному плані) держави, чи, хоча б, згадайте виступ «Росохацької групи» та їхній акт непокори тодішній радянській владі. Безперечно – Чорткову є що розказати туристам та просто тим, хто бажає дізнатись його історію. Втім, місця для цього немає, бо із місцевим музеєм на даний час складна ситуація.
Чортківській музей (музейна резиденція) зараз залишився без «опікунів», які могли б продовжувати функціонування закладу. Річ у тім, що минулого року звільнився тепер вже колишній директор, який до того всіляко намагався реанімувати резиденцію – і проводив екскурсії, і влаштовував різні заходи та лекції, приурочені до вагомих історичних дат та подій.
Раніше музей знаходився на вулиці Зеленій, біля публічної бібліотеки, але порівняно недавно переїхав на вул. Залізничну у приміщення колишньої дитячої бібліотеки. Колись був великий колектив, але після «культурної реформи» у 2020-му році заклад був реорганізований і через це кількість працівників значно скоротили. Музей може похвалитись багатьма цікавими експонатами – від рідкісної китайської вази і аж до уламків ракет, якими атакували Чортків під час російсько-української війни.
Проблему із відсутністю директора намагались вирішувати – подавали оголошення на сайті міської ради. Ґанджа криється у тому, що просто так передати цю посаду випадковому перехожому – сумнівна ідея, оскільки претендент на звання директора музею повинен бути фахівцем та залюбленим у свою справу, а також – добрим менеджером.
Щодо екскурсії – то в місті залишився лише один екскурсовод, котрий водить не тільки туристів по визначних пам’ятках Чорткова, а й школярів та дітей із дитсадочків.
Підсумувати хочеться словами видатного англійського письменника Еріка Блера, котрого світ знає під псевдонімом Джордж Орвелл, а саме: «Хто контролює минуле, той контролює майбутнє», та українського поета доби Червоного Ренесансу Максима Рильського: «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього». Тобто – якщо не буде спеціального місця, де б містилась як загальна, так і детальна історія Чорткова у дрібницях, речах, фотографіях, персоналіях та інших історичних джерелах, то спершу місто стане майже невідомим для туристів, мандрівників та іншого подібного братства, а потім і самі містяни на просте запитання про його історію будуть «екати», «мекати», у кращому випадку мовчати, опустивши погляд на землю, та згадувати те, чого не знають.
Максим КУШНІР, студент 3-го курсу Національного університету «Львівська політехніка», спеціальність «Журналістика»
