Ім’я Василя Градового, котрому днями (29 липня) зозуля накувала щедрих шістдесят літ, сьогодні відоме у кожному куточку Тернопілля. Керівник найбільш успішного і найсучаснішого на теренах Чортківщини приватного агропромислового підприємства «Дзвін», яке він свого часу заснував і вивів за неповних 25 літ у лідери галузі. Депутат Чортківської районної ради двох і Тернопільської обласної ради двох останніх скликань. Щедрий благодійник і меценат, добрих діянь якого навіть не беремося лічити. Мало знайдеться у районі, надто у Білобожницькій громаді, зроблених справ, де б він не підклав своє надійне плече. А були часи, на зорі становлення незалежної України, коли господарство пленталося «в хвості» з масою боргів, допоки його не довірили Василю Степановичу.
Нашому кореспонденту пощастило неодноразово брати інтерв’ю у тоді ще молодого амбітного керівника і на власні очі спостерігати дивовижні метаморфози, які відбувалися з господарством.
Фото: з архіву газети "Голос народу", 2002 р.
Об’їхавши спершу доглянуті «дзвонівські» поля, де наливалася колосом дорідна озима пшениця елітних сортів, зливалося з блакиттю неба безкрає море жовтоголових соняхів, набиралися солоду цукрові буряки, ми вкотре зустрілися в ошатному модерному офісі «Дзвону», аби пригадати ті часи становлення і заглянути в завтрашній день підприємства. Тим більше трапився чудовий привід до вагомої поважної дати в житті цієї непересічної особистості нашого краю.
– Тож, Василю Степановичу, пригадайде-но, як усе починалося? – запитуємо на зачин нашої довготривалої бесіди.
– Як починалося? Як завжди і все у нас – з виборів! – запитанням на запитання відповів керівник. – Свого часу існувало у Звинячі колективне господарство «Правда», яке стабільно посідало останні-передостанні місця протягом багатьох років. На той час були затримки виплат заробітної плати, а техніці – ремонту. Було 60 тис. грн банківського кредиту під 200 відсотків, мінус 30 т цукру, взятих під майбутній урожай. З таких показників починали. Це був 1994 рік. Господарка йшла до регресу. І жителі села вибрали шлях поступу, щоби питання – збережемося чи зруйнуємо надбання, не виникло. Збори проходили у три тури, де під час останнього, вже висунувши мою кандидатуру, обрали головою ААГ «Правда». За 6 років, до часу завершення розпаювання земель, міцніючи економічно, силами господарства провели з Білобожниці до Звиняча газопровід і розвели по всьому селу блакитне паливо, це – найбільше моє і працівників досягнення. Ще побудували міст через Серет на Муравщину, який на тоді був дуже актульним. Газу в Скомороше не було, дрова рятували село і за рікою ми мали в обробітку 85 га поля.
Все перебувало в плачевному стані. Не було пального, нової техніки. Роки гній з ферми с. Скомороше не вивозився на поля.
Помаленьку, здобуваючи досвід, працювали, купували техніку, проводили модернізацію току. Взяли в лізинг новітній на той час комбайн «Джон Дір», потім «Дони». І ціленаправлено курс на прогрес, що й тримаємо донині! І коли у 2000 р. вийшов указ про реформування АПК, ми вже вийшли на пристойний рівень, на гривню заробітної плати у нас була досить велика частка майнового паю.
У 2000-му відбулася реорганізація, утворилося два господарства – ПАП «Дзвін» з 1,5 тис. га землі, засновником якого став я, і ПАП «Скомороше» (70 га). З тієї пори розпочався перспективний розвиток підприємства. Поетапно стали банкрутувати господарства, які не втримали темпу і основного, що треба розраховувати лише на власні сили. Відповідно ми почали добавляти банк землі – спочатку 3, потім 5, згодом 8 тисяч га. Нині вийшли на 10 тис. га орних площ. Усім пайовикам стовідсотково виплатили майнові паї, включно з відсотками за користування. Це теж забрало певний ресурс. Але у нас в пріоритеті стояло питання чинити з людьми по-людськи, щоби мати довіру і чисту совість. Далі кожного року докуповували дорогу новітню техніку і причіпний інвентар до неї. Модернізація підприємства – важлива умова, щоб бути конкурентоздатним на ринку. Таким чином, на сьогодні підприємство «Дзвін» володіє новітніми технологіями вирощування на землі і має всі необхідні для цього засоби й механізми – від посіву і до відправлення продукції залізницею споживачу.
Одним з головних досягнень нашого господарства є побудова першої черги елеватора у Білобожниці, що дало нам можливість спростити багато роботи. Раніше перевозили зерно з поля на токи і в склади. Тепер все доставляється на елеватор, де є своя атестована лабораторія, яка здійснює повний спектр аналізів зерна та насіння. Дякую Богу, спеціалістам-проєктантам, будівничим та своїм працівникам за цю подвижницьку працю! Це – великий крок вперед задля розвитку підприємства.
Поетапно відбувається реконструкція ферми ВРХ у Звиняцькому відділку. Тут планується комплекс на 1050 дійних корів, загалом поголів’я становитиме 2,5 тис. голів. Використовуються при цьому найпередовіші досягнення у тваринницькій галузі, на 65 відсотків він уже готовий. Крім Звиняча, планується побудувати ще молочно-тваринницькі ферми, але на це – свій час.
У Білобожниці буде реалізовано проєкт під суперсучасний комбікормовий завод, уже закуплено високотехнологічне обладнання. Він забезпечуватиме всю тваринницьку галузь, яку розвиватиме «Дзвін», і думаємо, що працюватиме на оптову й роздрібну торгівлю.
Осібно потрібно виокремити й каменеобробний бізнес, узаконений кар’єр, який поетапно розвивається, як і один з найбільших в Україні завод з переробки каменю-пісковику у Косові. Гадаю, ви могли побачити й оцінити якість наших виробів. Виготовляємо різноманітні пам’ятники, маємо різні станки, у тому числі 3D-формату. Методом вдосконалення поступово виходимо на досить пристойний рівень камʼяного мистецтва. Ще до війни проводилася реконструкція Софії Київської, територія якої вимощена кам’яними блоками, виготовленими на каменярні ПАП «Дзвін». Чи могли ми колись подумати, що будемо в якійсь мірі причетними до облаштування цього святого місця!
Побудували також в Косові власну станцію техобслуговування, яка є дуже доцільною для нас. Везти на ремонт та обслуговування техніку, якої маємо чимало, до Тернополя чи Львова – забирало багато часу і коштів.
Ми, повторюся, забезпечені найновішою технікою і причіпним обладнанням. Більшість тракторів у полі і майже всі комбайни гусеничного типу, щоб по мінімуму трамбувати землю. Потрібно розуміти, що у нашому регіоні площа паю невелика, а люди хочуть достойної орендної плати. Якщо на сході України розмір паю в середньому – 5-9 га, то у нас – 1,3-2,2 га. Тому мусимо бережливо й шанобливо ставитися до землі, щоби були високі і врожаї, і зарплати, і можливість державі податки сплачувати.
Ми пережили важкі 2022-2023 роки, з повністю заблокованою логістикою, до того ж «просіли» світові ціни на зерно. Тоді прибутки аграріїв здебільшого були на рівні собівартості, але у часі війни важливо було і є пережити ці складні періоди, не кажучи вже про якісь вагомі прибутки. Внаслідок цього було зупинено багато проєктів щодо будівництва.
У зв’язку з частими відключеннями електроенергії маємо розуміння того, що потрібно будувати сонячні електростанції. Перша черга буде побудована на території каменярні у Косові, яка забезпечуватиме електроенергією це підприємство. Зараз інженери працюють над вирішенням питання акумуляції енергії. Загалом плануємо збудувати не одну сонячну електростанцію, щоб забезпечувати наші потреби.
Крім цього, на фермах у Звинячі будуємо лагуни на рідкий гній. Минулоріч першу на 11 тис. куб. м уже викопали, нині будуємо ще одну. Це робиться для того, щоб побудувати тут біогазову установку, яка буде переробляти гній на біогаз, який спалюватимемо на генераторі і отримуватимемо відповідно електроенергію.
Справа дуже складна, українське законодавство, на жаль, не адаптоване до альтернативних джерел енергії. Було складно ще до війни, а тепер іще більше. Але мусимо обдумувати ці всі речі.
Крім цього, відчувається нестача людей, особливо спеціалістів. Багато пішло служити, чимало молоді виїхало за кордон. А техніка сьогодні приходить високотехнологічна, модернізована. Старших уже не навчиш з нею працювати. Тобто запитань більше, ніж відповідей, але життя продовжується. Дякуємо Богу і ЗСУ за те, що можемо сьогодні працювати на землі, вирощувати хліб...
– За останніх тридцять літ, відколи ви очолюєте господарство, воно не тільки модернізувалося, а й світ докорінно змінився. Колись Ви починали працювати самі, тепер поруч з Вами висококваліфіковані помічники – Ваші діти. Ген – і онуки підростають!
– Цей бізнес я створив сам з нуля і дякую Господеві за те, що сьогодні всі мої діти здобули освіту, стали кваліфікованими спеціалістами, працюючи поруч зі мною 10 років і більше. Зрозуміло, аграрний бізнес – не одного покоління. Якщо я зробив якусь частину, хтось це продовжить, а потім ще, тоді він буде конкурентоздатний. У нашій справі спробуй застосувати неправильну технологію, можливо, один рік ще протримаєшся, а наступного треба піднімати білий прапор. Сільське госпродарство настільки непередбачуване як за погодними, так і економічними факторами, по ціновій політиці, законодавству тощо – весь час щось міняється. Щоб бути на плаву, треба постійно перебувати в тонусі і тримати під контролем, все вчасно передбачувати. Коли ми, аграрії, застосовуємо сівозміну, ніхто вам не скаже, якою буде ціна на врожай наступного року. Кожен сіє на своє бачення – виходячи зі сівозміни, своїх можливостей, а далі – як складеться ситуація, якої ти мимовільно стаєш заручником.
Все, що є сьогодні у господарстві, наявна техніка, приміщення тощо, – робилося не за рік, а на протязі майже 25 літ. Тому щось уже зроблено, щось доробляємо, щось ще будемо робити… На сьогоднішній день я щасливий тим, що маю своїх домашніх підготовлених спеціалістів, які від ранку до вечора постійно на роботі. Зять Олександр Дудар очолює Ридодубівський відділок, куди входять також Білобожниця, Угринь, Залісся. Молодший зять, Олег Гундзик – старший на відділку Бурдяківці-Лосяч. Старша донька Тетяна закриває всі юридичні і фінансові питання. Син Василь Градовий-молодший – зі мною тут, на центральному відділку. Він має великий хист до будівництва. До речі, віднедавна став доктором філософських наук за напрямком економіки. В часі захисту дисертації присутні доктори наук, що йому опонували, зізналися, що уперше мають справу з людиною від виробництва. Адже здебільшого філософська наука сприймається як теорія.
Василь Степанович Градовий разом з сином - Василем Градовим-молодшим
Тому дякую своїм дітям, що при своїх здобутих освітах і можливостях залишилися працювати в селі. Не кожен на це піде. Дякую, що зробили мене уже сім разів дідусем. Старший внук – 15-річний Павло – уже вищий від мене. Учора був на полі, працював відповідальним біля комбайна. Нехай замолоду знає, як важко дається хліб…
Василь Степанович Градовий разом з дружиною Ганною Миколаївною і сімома онукамиФото: з родинного альбому Градових
– Василю Степановичу, ми не можемо оминути увагою таку вагому частку Вашої діяльності, як благодійність, що тісно переплітається з депутатством. Не перелічити, скільки зроблено Вашими руками добрих справ, збудовано пам’ятників, відновлено храмів… Не кажучи вже про допомогу війську чи малоімущим.
– Не тільки хлібом єдиним живе людина, бувають в житті й і інші моменти. Тому ми завжди старалися, стараємося і будемо старатися допомагати, що є в наших силах. Звичайно, сьогодні основні наші зусилля спрямовані на допомогу армії. Буквально щотижня – дрони, авто, прилади нічного бачення, станції РЕБ… Ми розуміємо, що наша безпека залежить від хлопців в окопах. Будемо допомагати війську, доки зможемо. а коли не зможемо – тоді даруйте.
Щодо депутатської діяльності, на прикладі Білобожницької громади ви добре знаєте, скільки зроблено за останні роки по селах доріг, перекрито закладів культури, медицини. Останнє, що нам вдалося, – сходи до Косівської ЗОШ, яких не було роки. Це наша спільна праця з сільською радою. Принагідно хочу завважити, що фактор депутатста для керівника нічого не приносить, крім витрат, однак дає шанс зробити щось для людей, що мешкають на певній території. Як відомо, сплачені податки потрапляють в загальний «котел». А якщо депутат має силу, він в змозі спрямувати щось з того котла й на свою територію.
Відновлений у 2019 р. коштом Василя Градового пам`ятник святому Миколаю біля Косова
– Пане директоре, кількома словами опишіть ПАП «Дзвін» сьогодні.
– Це потужне сучасне агропромислове підприємство, яке володіє банком у 10 тис. га землі. Це близько 250 працівників, за якими стоять їхні сім’ї. Це понад 25 млн грн сплачених податків за минулий рік. Це розвинена інфраструктура сіл, де господарство проводить свою діяльність. У Звинячі відкрився один з перших в області сучасних ФАПів. Гадаю, такий садок, як у нас, ще не скоро будуть мати інші села. Дитячий майдачник біля нього – один з кращих в області, якщо не найкращий. Можна продовжувати довго…
– Заглядаючи у завтрашній день, яким Ви бачите підприємство років так через десять?
– Високотехнологічним, здатним виробляти високоякісну продукцію, де пайовики отримують достойну орендну плату, а працюючі – зарплату. Хотілося б, щоб ми, українці, не ходили по світу жебраками. Щоб ми працювали на своїй землі, отримуючи при цьому гідну заробітну плату, не гіршу, як за кордоном. Проте потрібно розуміти, що й до роботи слід ставитися так само. Крім цього, бачу його як структурне виробництво, яке може закривати усі свої потреби. Приміром, свинокомплекс планується закритого типу, з власною бойнею, переробкою. Вивчаємо різні варіанти виробництва якісної яловичини, вакуумованих стейків. Не виключено, що відкриємо і ресторан фірми «Дзвін», який пропонуватиме відвідувачам оригінальну власну продукцію. Звичайно, все буде залежати від ситуації в державі. А щоб мати відповідний рівень модернізації і організації підприємства – у нас для цього є серйозний мозковий центр, який дає можливість втілювати в життя будь-які проєкти. Приміром, ми можемо вести власними силами будь-яке будівництво. Щойно заходив менеджер з продажу Володимир Уличний – він працює з усім світом, реалізуючи нашу продукцію. У нього вільна англійська. Крім нього, є ще кілька фахівців з вільним володінням іноземною.
У нас ніколи не буде держави, якщо у ній не буде розвинена економіка, а економіка – це високотехнологічні розвинені підприємства, де люди отримуватимуть пристойну зарплату, сплачувати податки. А вже від влади залежить, як вона розпорядиться нашими податками, як вона скерує. Якщо у правильному напрямку, тоді все буде добре. Якщо ні – буде як буде.
Нині прошу в Бога, аби закінчилася війна, щоб всі воїни повернулися живі-здорові до своїх сімей.
Щоб збереглася наша країна, бо тільки в Україні я себе бачу реалізованим. Усе життя, здобувши висококваліфіковану освіту, я тяжко і чорно працював біля землі. Свого часу відмовився від багатьох високих посад, на які мене агітували і запрошували. Я люблю село, у мене до нього є особлива прив’язка.
– І наостанок. Ніколи не жалкували у житті, що, можливо, десь зробили неправильний крок. І чи щаслива Ви сьогодні людина?
– Розпочну з другого. Запитуєте, чи щасливий? Сьогодні – так, коли світить сонце, комбайни вийшли в поле, дозрівають соняхи, буряки. А як я мав пережити торік обвальні ціни на хліб і коли 350 га врожаю збило повністю градом? Тому десь і стратегія розвитку господарства була такою, щоб землі були розміщені на різних територіях. Це дає можливість застрахувати ціле господарство від різних критичних моментів.
Щодо першого... Як кажуть, минулого не виправиш, і треба дякувати Богу, що так сталося. Не завжди ми керуємо своєю долею, часом доля підкеровує нами. І добре, коли вона «підкеровує» у правильному напрямку.
Маю секрет успіху, можу залюбки з вами поділитися: працювати, працювати і працювати… І тоді все буде добре! Надіятись, що будемо байдикувати і нам впаде манна з неба – такого ніколи не станеться. З неба тільки може впасти дощ, що принесе вам мільйони, а може й град, який зіб’є весь урожай. Така філософія нашого життя...
