Поривчастий вітер, мов сполоханий гонець, то безжально вертів гіллям дерев, то несамовито припадав до землі. Ближче до вечора страшна звістка вмить розітнула навпіл ще зранку потьмарену суботню днину: помер батько! Сполотніло олов’яне небо, захитався світ. Наче хтось відтяв крила…
А він, сердешний, силоміць вирвався з цупких лабет болю й тривоги і полегшено ступив за поріг вічності. Туди, де нема ні хвороб, ні втрат, а лиш Царство Небесне. Полишив у цьому складному та прекрасному світі синів й онуків, правнуків, а також чисельно учнів, яких за свій вік навчав не лише знань з певних предметів, а ще й любові та смаку до життя, людей, землі, що їх народила… «Батьку, батьку, весни давно відшуміли, скільки на серці лягло? Скроні твої посивіли, мов лебедине крило… Батьку мій, лебедю білий, ось вона – вічності суть: десь лебедята на крилах знов твою юність несуть…».
Доки живуть на світі наші батьки, доти ми сильні, доти крилаті. Та неодмінно, рано чи пізно, невідворотно настає пора небажаного сирітства. І ми відчуваємо неймовірне спустошення й гіркоту. Смерть батьків – це наче гостре лезо по оголеному нерву, це як затримка подиху, це – неприйнятне горе, не минаюча втрата…
Тому й намагаємось зі всіх сил підставити плече своєму шефові – редактору Чортківської районної газети «Голос народу» та сайту Чортків.Сіty Любомиру Миколайовичу Габруському і хоч на йоту міцною, тривкою та дружною підтримкою зменшити його біль внаслідок смерті батька ГАБРУСЬКОГО Миколи Мечиславовича. Глибоко сумуємо зі всією родиною покійного. Молимось, віримо та сподіваємось, що Всемилостивий Господь прийме його світлу душу в мирі та спокої і оселить там, де праведні спочивають.
У щирій скорботі – «голосонародівці» (команда Чортків.Сіty)
