У вівторок, 16 липня, біля пам’ятного погруддя командиру куреня «Сірі Вовки» Бистрому (Петру Хамчуку) відбувся захід, приурочений 100-річчю народження славного земляка нашого.
Преосвященний Владика Димитрій (Григорак) у супроводі всечесних отців відправив поминальну панахиду.
На пам’ятному заході слова кожного з промовців були настільки пронизливо повчальними, що не хочеться оминути їхньої прямої передачі.
Правлячий архієрей Бучацької єпархії УГКЦ Дмитро Григорак: «Так історично склалось, що українці завжди боролись за свою волю, власною жертвенністю запалювали серця нащадків. На жаль, знову нашим воїнам доводиться віддавати найцінніше – життя, щоб ми були вільним державницьким народом. Українцям ніколи не бракувало геройства, проте часто бракувало й бракує мудрості – і людської, і Божої. Тому перед пам’яттю всіх наших героїв пообіцяймо собі сьогодні бути вільними незаангажованими людьми, бо що ж може бути ціннішим за свободу. Боротьба триває саме за свободу кожного з нас, нашої держави. Нам не потрібно миру ціною капітуляції, бо це – рабство. Тому будьмо мудрими, виваженими, і з Божою поміччю – до перемоги, до правдивої волі».
Митрофорний протоієрей отець-декан Михаїл Левкович: «Чи задавав собі кожен із тут присутніх запитання: для чого ми тут зібралися? Вшанувати пам'ять? Пам'ять Петра Хамчука є вже на небі! Він заслужив її собі. Ось так і кожен християнин повинен заслужити собі достойну пам'ять. Тож сьогодні ми тут, аби взяти урок для себе і дякувати Богу за те, що посилав, посилає і посилатиме таких людей, які потрібні Україні. І таких героїв нашої нації – не одиниці. Вони показали й показують, що віра в Бога і віра в Україну – понад усе. Ніщо не ламає і не зламає захисників Батьківщини. Всю честь і гідність свою треба використати для блага рідного народу. Не сіяти ненависть між собою, а – злагоду, любов. Кожен повинен задуматися: а що я зробив, що можу зробити, що упустив… Можливо, ще є час усе виправити, змінити себе для блага України, для майбутнього нашого народу».
Отець Богдан Недільський (парох церкви с. Великі Чорнокінці) мовлення розпочав словами з відомої пісні: «… Можна вибрать друга і по духу брата, але рідну матір не можна вибирати. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину…». Право вибору дане Богом кожній людині. І наш герой мав це право. Він міг відсидітись десь у сховку, але свідомо вибрав боротьбу «…за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». Зараз важливо кожному усвідомити, що ми теж маємо право на вибір, але вибір, який би подобався Богові, який би служив на користь Батьківщини. Долі героїв минулого й сьогодення – Петра Хамчука і Сергія Кульчицького (також уродженця Великих Чорнокінців) – поєдналися честю в боротьбі з одвічним ворогом – «московією». «Триста літ минає, як наш брат в кайданах вмирає»… Ми з вами повинні озброїтися свідомістю, аби не втратити матір Україну».
Лаконічно отець Богдан торкнувся споминів про те, як загинув Бистрий, як вони (небайдужі земляки) шукали місце його захоронення, як пішою ходою незліченна колона людська зі слізними молитвами на устах провадила останки командира-героя до його рідного дому, до Великих Чорнокінець…
«І сьогодні, – продовжив духівник, – на цьому заході площа мала би сповнитися многолюддям, а натомість – лише невеличка когорта рідних Петра, сільчан-земляків, активістів-патріотів, небайдужих».
Директор Чортківського краєзнавчого музею Іван Віват у своїй промові озвучив спомини про не всім відомі події, цікаві факти з далекого 1994-го щодо пошуків захоронення командира Бистрого та його побратимів, пере захоронення. «25-ти-кілометрова колона людей, – зазначив промовець, – супроводжувала похоронну процесію. Час летить невпинно, вже 25 років минуло. 2018 року на Тернопільщині знайшли 40-літровий бідон з архівними документами, серед яких – документ, який має прив’язку до Бистрого: загинув 12 січня 1948, не маючи ще 29 років. У с. Залісся поблизу Коропця в повстанців була криївка, в ній через радіоприймач вони слухали «Голос Америки» та інші передачі. Ворог запеленгував сигнал приймача і оточив повстанців. Зав’язалася перестрілка, Бистрий отримав поранення в ноги і в груди. Побачивши, що порятунку немає, Хамчук, аби не потрапити в полон, застрілився. Про це свідчать дослідження і знайдених останків Бистрого, і документи, і перекази очевидців».
Чортківський міський голова Володимир Шматько: «Прикро деколи доводиться чути запитання від перехожих, які мимохідь кидають свій погляд у бік погруддя: «Хто це такий?». Невтішне й те, коли в часі урочистого заходу священнослужителі правлять панахиду і мовиться «Отче наш», а попри зібрання проходять, навіть на мить не спиняючись, люди. Звідки ж їм дізнатися, хто такий Бистрий, якщо й бажання почути слово Боже немає. Це – трагедія народу вкраїнського. Та не слід падати в розпач. Будьмо правдивими послідовниками наших героїв. Бо без правдивості своєї совісті просто одягнути на показ вишиванку – це фарисейство. Допоки не буде розуміння національних обов’язків, доти не буде розуміння ціни подвигів захисників наших. Герої мають не помирати для України, а жити задля неї. Ми повинні творити тут краще майбутнє своєю працею».
У низці висловлювань промовистим був і виступ заслуженого журналіста України Петра Довгошиї (уродженець с. Великі Чорнокінці, гість з Борщева): «Згадую слова Шевченка: «Заснула Україна, бур’яном укрилась»… Невже це про нас, нинішніх?! Невже після стількох років національного піднесення, коли, здавалось би, ми маємо вже все, але зараз нам цього не треба?.. Наші земляки різних поколінь Петро Хамчук і Сергій Кульчицький – це живі легенди, які дають нам сили, щоб не зневіритися, щоб нині міцно звестися на ноги, щоби наша земля народжувала не лише жито, пшеницю, а й – достойних синів свого народу. В бойовій біографії Петра Хамчука є три великих перемоги над «енкаведистами» і на Борщівщині… І ллється у пісні борщів’янки, родове коріння якої з Чорткова, Марти Пашківської (була зв’язковою Романа Шухевича): «Нас весна не там зустріла і не ті пісні співала, ти стріляв із скоростріла, я набої подавала…».
У в’язанку пошанування пам’яті славетного Героя щемно вплітались зворушливі мелос і поетика, виспівані й вичитані Людмилою Майданик, Назаром Бабином, Марією Довгошиєю, дуетом у складі Петра Довгошиї та Марії Храпчинської, народним аматорським ансамблем із Борщівщини «Відлуння», ведучими Надією Коваль і Наталією Ногою.
Нехай завжди біля величного постаменту прославленому командиру Бистрому квітнуть вінки слави.
Довідка:
12 січня 1948-го року в бою з більшовиками загинув один із кращих старшин УПА воєнної округи «Лисоня» Петро Хамчук («Бистрий», «Гайдамак», «Рубай-Гад»), командир тактичного відтинку «Південь», старшина для спеціальних доручень при Чортківсько-Бережанському окружному провіднику. Постать П.Хамчука (народився в 1919-му році у с. Великі Чорнокінці, де й закінчив початкову школу, а відтак – Чортківську гімназію) досить відома в українському визвольному русі. Живий символ нескореності національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях Петро Хамчук – видатний військовий, державний і політичний діяч, великий патріот, інтелектуал. За свою діяльність у лавах УПА отримав звання сотника з датою старшинства від 22 січня 1947-го р. і нагороди УПА – Срібний Хрест бойової заслуги І класу та Бронзовий Хрест бойової заслуги (1946).
