«Ще перед заснованням Головного Т-ва Охорони Воєнних Могил, бо вже дня 24 серпня 1924 за ініціятивою Д-ра Володимира Електоровича і Осипа Яхницького вибрало українське громадянство в Чорткові Комітет будови пам’ятника для вшанування пам’яти полеглих в бою під Чортковом (16.VII.1919), який для переведення цеї ціли приступив негайно до переведення збірок. Цей комітет існував через три роки, займаючися рік-річно улаштуванням святочного обходу 1 листопада, поширюванням культу поляглих, громадженням поіменних списків погибших в часі воєнної хуртовини громадян чортківського повіту, реєстрованням стрілецьких могил і збіркою на будову пам’ятника. В протягу трьох літ зібрано квоту 527 зол. І вмуровано пропам’ятну мармурову таблицю внутрі церкви у Вигнанці».
Цей витяг з журнальної публікації «родом» з 1930 року концентрує в собі осердя теми, про яку йтиметься. До слова, в наведеному фрагменті максимально збережено мову оригіналу. А тепер – про все послідовно.
Згадана церква у Вигнанці – то храм Святої Покрови в нашому сивочолому місті, що й височіє під вигнанським пагорбом, на знаній здавна Долішній Вигнанці. І справді є в ньому ота пропам’ятна мармурова табличка, вмурована в одну зі стін майже-майже сто років тому – власне 1 листопада 1924-го. Проте шлях до її відкриття й осмислення виявився довгим та тернистим – як і всуціль літопис змаг українського народу до волі.
Розповідає настоятель храму – митрофорний протоієрей Михаїл Левкович: «У 1989 році, коли я прийшов на парафію, а в суспільстві дедалі ширилось патріотичне та духовне піднесення, українці з діаспори (Канади, США) неодноразово вдавалися до спроб відшукати таку пам’ятну табличку в нашій церкві. Мовляв, має бути! Але її не було. Та вже за п’ять років, в 1994-му (тобто після семи десятиліть, відколи й вона), завдяки Божому провидінню табличка «проявилася»! Ми будували нову дзвіницю. Пригадую, був гарний сонячний день. Я зайшов до церкви бічними дияконськими дверима. І чомусь мій погляд спинився на образі святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Сонячні промені висвітлили рельєфно літери, щільно вкриті зверху фарбою. Але ж вони все одно проступали! І я прочитав ті слова! Відразу покликав людей, що працювали на будові на церковному подвір’ї, – для підтвердження. Взялись відчищати, знімати густий шар фарби. Там було гарно написано золотими літерами – на цій табличці. І ми її відновили. Потому не раз приходили місцеві історики, краєзнавці – зокрема Юхим Макотерський, Яромир Чорпіта, розглядали табличку з наміром встановити її походження».
Так і залишалась табличка в нижній частині згаданого образа до 23 грудня 2015 року. А потому образ переклали мозаїкою – як і багато інших у храмі. Світлі, пастельні кольори одежі святих тепер ще суттєвіше виділяють вмурований тут нашими предтечами символ пам’яті та присвяти. «Я й просив художників зробити власне такий наголос, – акцентує отець Михаїл. – І в жодного разі не забирати звідси табличку – навіть думки такої не припускалися. Бо якщо її вклали в Господній домівці, значить, чортківські українці тоді, сто років назад, як і тепер, брали Боже благословення на захист України».
Ще один священнослужитель Святопокровського храму, отець Андрій Левкович, здійснив подальші кроки в історичному екскурсі вглиб отого поминулого століття. Зустрівши у третій книзі кількатомного видання краєзнавця Петра Федоришина «Сторінками історії Чорткова» світлину цієї таблички (с. 845), вийшов на зв'язок з її автором. Ним виявився чортків’янин Віталій Шевчук, добре знаний користувачами соціальних мереж збирач історичних цікавинок про рідне місто.
– Віднайдену інформацію, фото я сортую по темах, – розповідає любитель-краєзнавець. – Є в мене й тема про пам’ятні дошки. Коли отець Андрій поцікавився цією, я відразу пригадав її зв'язок з пам’ятником січовим стрільцям на колійовому кладовищі. Проте деталі наразі не міг згадати. Вдався до перегляду номерів журналу «Літопис Червоної Калини», що видавався у 1929-1939 роках у Львові. Віднайшов відповідну публікацію в числі за березень 1930 року під заголовком «З діяльности Філії Т-ва Охорони Воєнних Могил в Чорткові». І там – оце суттєве речення, яке й встановлює безпосередній зв'язок.
– Вмурована табличка в церкві на Вигнанці передувала наступному встановленню пам’ятника січовим стрільцям у Чорткові. А ми досі про це й не знали. До речі, у згаданій книзі П.Федоришина на тій же сторінці, де й табличка, вміщене моє фото пам’ятника воїнам УГА на цвинтарі по вулиці Січових Стрільців. Виявляється, зовсім не випадковий збіг. Таких історичних деталей трапляється багато, тож дуже важливо їх вчасно виявити, не загубити, не втратити, щоб все кануло в Лету.
До сторічної дати пропам’ятної таблички – цьогорічного першого листопада залишається не так вже й багато часу, менше трьох місяців. Отець Михаїл Левкович поціновує її за знаменну, помітну як в життєписі храму, так і чортківської громади. Та й суспільності українців загалом. Адже по перебігу століття ми, як і тоді, відчайдушно боремось за свою незалежність ціною неймовірного болю і втрат. Змагаємо за власну волю. Тож майбутнє вшанування столітньої дати покликане стати повчальним уроком історії для нині сущих та прийдешніх поколінь.
