У кожному колективі є знакові постаті, так би мовити корифеї, на яких рівняються інші: професіонали своєї справи, справжні лідери, здатні повести за собою інших, яких і через багато десятиліть після виходу на заслужений відпочинок згадуватимуть добрим словом. Адже з ними асоціюватимуть ту чи іншу галузь, де яскраво засяяла їхня зірка – будь-то в спорті, культурі чи, як у нашому випадку, журналістиці. У Чортківської районки «Голос народу» такою особистістю є гордість колективу, заступник редактора газети Анна Блаженко – заслужений журналіст України, член Національної спілки журналістів України і голова її районної організації, володар Золотої медалі української журналістики, відзнаки «Золоте перо Тернопілля», нагороди Чортківської міської ради «За заслуги перед громадою».
Сьогодні, 17 вересня, виповнилося рівно сорок років, як здібна юнка переступила поріг редакції. Тоді на заслужений відпочинок урочисто провели багаторічного завідувача відділу сільського господарства Михайла Мироненка, котрий сумлінно протрудився у редакції 36 років – найдовше з-поміж усієї пишучої братії. Чи могла б тоді початкуюча журналістка подумати, що колись перевершить цей рубіж?!
Переступила поріг – мабуть, не зовсім правильно буде сказано. Адже юна дівчина, паралельно дописуючи до газети та навчаючись в школі робсількорів і громадських кореспондентів, шліфувала своє перо, натхненно готуючи себе до омріяної журналістської стезі. Тоді не так легко було втрапити у редакційний колектив, де що не ім’я – яскрава талановита особистість: Василь Шуляк (редактор), Іван Возний (заступник редактора), журналісти Надія Сторож, Петро Шептицький, Богдан Гетьман, Галина Ткаченко. Та й професія газетяра була куди більше шанованою у суспільстві. Невдовзі Анна Петрівна стане першим фаховим журналістом в історії газети, закінчивши журфак Львівського національного університету ім. І.Франка. А за декілька місяців очолить чи не найскладніший редакційний відділ – читацьких листів і масової роботи. З тих пір і до сьогодні редакція стала для неї фактично рідним домом, а редакційний колектив – другою родиною.
Не будемо вдаватися у подробиці газетярських буднів, про це розповідалося на шпальтах районки не раз. Зрештою, не зрівняти роботу теперішнього журналіста в часи глобалізації суспільства і майже пів століття тому, коли не було ні інтернету, ні комп’ютерів, ні смартфонів, ні цифрових фотокамер, і єдиною «зброєю» нашого пишучого брата був блокнот і кулькова ручка. За свою сорокарічну трудову діяльність Анні Петрівні довелося всього пережити на своєму професійному і творчому шляху: розквіту газети на рубежі 80-х – 90-х років минулого століття, різкого падіння тиражів у період важкої економічної кризи на зорі незалежності України, реформування друкованих ЗМІ і переходу редакції на власні «хліба», складні ковідні часи і жахливе воєнне сьогодення. На журналістській стезі завдяки багаторічній сумлінній діяльності Анна Блаженко досягла усіх можливих висот і визнання, отримавши від держави високе почесне звання «Заслужений журналіст України» (єдине на той час в Чортківському районі). І сьогодні вона залишається взірцем для нас – теперішнього покоління «голосонародівців», своєю дивовижною працелюбністю, скрупульозним ставленням до роботи, неперевершеною фаховою майстерністю, безмежною відданістю газеті. Анна Блаженко по праву стала брендом «Голосу народу», найпотужнішим його «голосом», який лунає зі шпальт газети ось уже чотири десятиліття, і сподіваємось, лунатиме ще довго-довго.
Анна Блаженко серед читачів районки. Червень 2006 р.
Тож вперед, Анно Петрівно, до нових вершин! Перепочивати ніколи, на обрії уже зорить Ваш «золотий» творчий професійний ювілей! А там – і до 100-річчя нашого спільного улюбленого дітища – «Голосу народу» недалеко. Надіємось зустріти його разом з Вами і в доброму здоров’ї. І звичайно, у мирній соборній незалежній Україні.
З роси і води!
Дякуємо ЗСУ за сьогоднішній прожитий день!
Колеги про колегу
«Аня, Аннуча, Анна Петрівна... Як тебе ще можна назвати? Колего, дорога моя колего! Сьогодні твій гарний ювілей – сорок років, як ти в газеті. А ніби вчора все було. Покійний редактор, а він був мудрою і виваженою людиною, Василь Шуляк. Так от, привів тебе до мене, сказавши: «Ось тобі, вчи Аню, допоможи їй».
Я тебе знала і до того, з нашої рідної шостої школи. Та відтоді почалось інше знайомство, так би мовити, співпраця. Ти писала перші матеріали і не соромилася запитувати. Я включала тебе у наші рейдові бригади і ти була здібною ученицею, помічала нюанси, які не всім дано бачити... Згадую, як ти не раз, виношуючи матеріал, просила мене: «Надіє Ярославівно, допоможіть підібрати заголовок». Мені це якось легко і непогано давалося. А тоді ти вже «строчила»...
Разом працювали немало років. Ти всмоктувала все, як губка, чимраз в твоїх матеріалах з’являлося щось нове, приходило визнання читачів районки. Словом, журналістське життя вдалося. І мені приємно, що в цьому є і мій вклад.
Кажуть, в цьому житті все має свій початок і свій кінець. Моє журналістське життя вже в минулому, хоч деколи дещо й пишу. Тепер у Facebook. За тобою слідкую завжди. Ще декілька років тому моя сестричка, царство їй небесне, передавала мені «Голос народу» і неодмінно казала: «Почитай, там Аня написала». І я читала. Хочу читати і надалі. А ти пиши. Бо сорок років – то не вік. То тільки початок зрілості. І на п’ятому десятку творчості нехай все продовжується. Нехай читачам легко читається. Нехай дякують тобі за нелегкий журналістський труд!».
Надія НАКОНЕЧНА (СТОРОЖ), відповідальний секретар, заввідділом сільського господарства газети «Голос народу» (1968-1990 рр.)
«Мені часто випадала нагода спільно з Анною Блаженко виконувати редакційні завдання. Це були зустрічі в трудових колективах, на полях і фермах з аграріями, різних святкових заходах, Днях кореспондента в селах та ін. Поруч з нею якось легко, невимушено і творчо працювалося. Вдавалося підготувати цікаві репортажі, замальовки чи інші публікації.
Пригадую, десь у кінці 80-х років минулого століття, коли я ще був позаштатним фотокором, ми підготували цікавий репортаж про село Мазурівку і зустрічі з людьми цього села. Тоді для мене це було першим редакційним відрядженням. Мене дивувало, як вона встигає так швидко записувати прізвища і цифри у блокнот, а решту матеріалу тримала в голові і відтворювала у своїх публікаціях.
Вона завжди вміє знаходити якусь цікавинку зі, здавалось би, зовсім буденної події, наповнити матеріали креативом. У неї присутній творчий ентузіазм, працелюбність, відданість професії журналіста».
Орест ЛИЖЕЧКА, заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва (EFIAP), член НСЖУ, НСФХУ, фотокореспондент «Голосу народу» (1993-2018 рр.)
«Що я можу сказати про людину, яка є професіоналом журналістської ниви? Що я можу сказати про того, кого поважаю як метра пера, як неординарного керівника нашої районної гілки Спілки журналістів України, особливо, коли цю особистість вважаю своїм другом, людину, яку на наших теренах знають цілі покоління краян?
…Мабуть, є одна найважливіша річ, і вона є пунктом відліку усіх сказаних і несказаних слів: я пишаюся, що доля звела мене із таким наставником і другом. Анна Блаженко – це промовисте ім’я на сторінках мого професійного становлення.
Анно Петрівно, дякую Богу, що Ти (Ви) є!».
Олександра ГАЛАШЕВСЬКА (ІВАНЦІВ), заввідділом редакції «Голосу народу» (1999-2005 рр.), член НСЖУ
