Він міг би стати фельдшером, але, дізнавшись про відкриття у Станіславському (нині Івано-Франківському) медичному училищі стоматологічного відділу, подав заяву на вступ саме туди і, як показав час, не помилився.
По закінченню закладу 1964 року отримав скерування у Товстобабську (нині Висоцьку) дільничну лікарню, за 5 км від рідної Горожанки. При регулярному автобусному сполученні не було проблем добратися на роботу й додому. На той час лікарня була у пристосованому приміщенні, але мала терапевтичні і хірургічні ліжка, рентгенкабінет, пологове відділення, амбулаторію. Обслуговувала шість населених пунктів. Молодому спеціалісту Семену Грабару не хотілося відставати від колег.
Через три роки відновили Монастириський район. На той час Семен Петрович вже був відомим фахівцем, якого охоче взяли б на роботу у районну поліклініку. Не погодився на жодні пропозиції. Високе стало для нього першим і єдиним місцем трудової діяльності.
У Високому Семен Грабар знайшов свою долю – молоду акушерку Ірину. Коли закінчив школу старший син Олег, не сумнівався з вибором професії – вступив до Івано-Франківського медінституту. Мав можливість влаштуватися у більшому місті, та обрав Монастириська, де очолював стоматологічний відділ центральної районної комунальної лікарні. Молодший Богдан, котрий з дитинства у всьому рівнявся на брата, вступив до того ж вишу, замінив батька, який вийшов на пенсію, у Висоцькій амбулаторії.
Фото: з родинного альбому Грабарів
Нині брати Грабарі мають власний стоматологічний кабінет і добрі відгуки пацієнтів не тільки нашої, а й Коропецької громади. Як і в батька, принцип їхньої праці один: професіоналізм, порядність, патріотизм. Попри зайнятість основною справою, небайдужі до громадсько-політичного життя. 6 березня 2022 року Богдан Семенович добровільно подався на фронт російсько-української війни. Як медик рятував життя поранених бійців ЗСУ на передній лінії оборони між Вугледаром і Мар’їнкою та під Куп’янськом. Дев’ять разів приїжджав у короткотермінову відпустку не лише заради побачень зі старенькими батьками, а й повертався з повною машиною продуктів, ліків, військового спорядження. Допомагала не тільки родина, а й колеги, знайомі, більшість з яких воліє не хвалитися пожертвами. Двох із них варто все-таки назвати – то брати-земляки з Горожанки, що мають свій бізнес у Чехії, Іван та Михайло Сурмачевські. За сприяння цих та інших істинних патріотів закуплено понад 30 бронежилетів, квадрокоптери, тепловізори, біноклі тощо.
З Олегом Грабаром розмовляємо про минуле і сучасне стоматології. Він задоволений позитивними тенденціями тут, як і в інших підрозділах медицини. Нове обладнання і анестезія зробили лікування зубів практично безболісним. Пройшла мода на протезування благородними й іншими металами, бо ж приємніше мати білі зуби, як природні. Шкода тільки, що в амбулаторіях загальної практики сімейної медицини, яких у громаді шість, не знайшлося місця для стоматкабінетів.
Тим часом підростає третє покоління стоматологів Грабарів. Старша донька пана Олега – Ірина працює у престижній клініці, син Богдан проходить інтернатуру, а молодша Софія теж нещодавно вступила до медуніверситету. Усіх трьох поєднали вірність сімейній традиції і єдиний навчальний заклад. Старший син пана Богдана Олег – студент-другокурсник стоматологічного факультету. Яким буде вибір молодшого Ігоря, нині п’ятикласника, покаже час, хоч рідні думають: таким самим.
Фото: з архіву родини Грабарів
Тож є чим гордитися 86-річному голові сімейства Семену Петровичу зі своєю вірною супутницею життя Іриною Григорівною, які в пору їхньої молодості і уявити собі не могли продовження професійного роду вже у третьому (сподіваємося не останньому) поколінні.
Євген КИФОР, м. Монастириська
