Четвертого серпня в Чорткові відбулося врочисте відкриття пам’ятника-погруддя Герою України генерал-майору Сергію Кульчицькому та алеї слави Героям Чортківщини, загиблим у російсько-українській війні на сході України: Богоносюку Василю, Громовому Денису, Ільяшенку Роману, Коцюку Руслану, Рущаку Роману, Сторчаку Івану, Штунику Ігорю.
«Генерал із серцем солдата»
Саме такі слова викарбувані на постаменті погруддя українського військового, генерал-майора, начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної Гвардії України, Героя України Сергія Кульчицького, родове коріння якого проросло й укріпилося саме на Чортківщині, у селі Великі Чорнокінці.
«Коли генерал-майор Кульчицький загинув, серед нас прозвучала фраза: «Пацани, ми – сироти». Ми розуміли, що таких офіцерів – одиниці, й ті моменти у відродженні Нацгвардії, які започатковував наш командир, ніхто не стане доробляти», – згадує один із військовослужбовців батальйону оперативного призначення НГУ. – В травні на Донбасі виявилися два блокпости, доступу до яких через бойові дії не мав майже ніхто, – біля гори Карачун (поблизу Слов’янська). Там розташувалися сили Нацгвардії, 95-ї та 25-ї десантних бригад. Боєприпаси та воду військовим доставляли гелікоптерами. Кожен борт супроводжував генерал-майор Кульчицький. Він щодень відвідував той чи інший клапан, де перебували люди, доставляючи все необхідне. Завжди питав у хлопців про потреби, стан, настрої, підказував, де краще виставити «секрет» чи окопатися. 29 травня 2014 року генерал-майор, як завжди, прибув на позиції гелікоптером. За звичаєм привітався з бійцями, спитав, як справи і сказав нам: «Тримайтеся, скоро вже буде ротація». За кілька хвилин, коли його борт піднявся, ми почули «хлопок» – ворог підбив гелікоптер. Два з лишнім кілометри через сади, хащі ми бігли на порятунок. Під шум стрільби і вибухи бійці зайняли позиції по периметру і почали шукати членів екіпажу гелікоптера. Не покидала надія знайти всіх живими. Далі було неприємне: залишки борта, розкидані боєприпаси, розкидані хлопці…».
Сергій Кульчицький став єдиним офіцером у званні генерала, що віддав своє життя за Україну. А Батальйон оперативного призначення імені Сергія Кульчицького й досі виконує бойові завдання на Донбасі.
Дехто каже, що Нацгвардія стоїть на третій лінії, та хлопці завжди працюють на «нулі».
Генерал залишив себе в кожному бійцеві, в їх світобаченні, прагненні до самовдосконалення морального духу і фізичної підготовки, злагодженості й дружньому ставленні до людей.
Ім’я твоє – «Герой» – навіки!
Герої 21-го століття!
Почесну місію – підняття державного та націоналістичного прапорів України – виконав учасник бойових дій на сході України капітан Микола Шіхмагомедов.
Відкрили пам’ятне погруддя та меморіальні плити з вкарбованими іменами загиблих героїв Чортківщини: дружина бойового генерала Надія Дребіт; Народний Герой України Андрій Нагірний; голова Ради аграрних підприємств Чортківського району, депутат Тернопільської обласної ради Василь Градовий; голова ГО «Чортківська спілка учасників АТО» Сергій Гусак і рідні загиблих.
Поминальну панахиду відправив Преосвященний Владика Димитрій (Григорак) Єпископ Бучацький УГКЦ у супроводі священнослужителів різних конфесій.
І ткалася канва слави, пошанування й вдячності.
Голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук разом із військовим комісаром Чортківського ОМВК полковником Леонідом Підручним вручили почесні грамоти, подяки, грошові премії рідним загиблих героїв Чортківщини, а також батькові загиблого тернополянина Віталія Куриловича (майор Павлоградського полку Національної гвардії України з охорони особливо важливих державних об’єктів), який був на борту гелікоптера МІ-8 разом із генералом Кульчицьким.
За чітку громадську позицію, вагому волонтерську діяльність і допомогу Збройним силам України Сергія Гусака, Василя Градового, Василя Вислоцького нагороджено пам’ятною іменною зброєю – наганом «Флобера». А також військовий комісар Почесною подякою та грошовою премією відзначив капітана Гіясуддіна Шіхмагомедова.
Віддати честь загиблим героям, побратимам зійшлися-з’їхалися з усіх усюд учасники бойових дій на сході України, військовики, серед яких: голова Тернопільської обласної організації ВГО «Спілка офіцерів України» полковник запасу Національної гвардії України Олександр Варакута; командир роти спецпризначення полковник В’ячеслав Кравчук, голова волонтерської організації «Схід і Захід єдині» старшина Василь Конько, підполковник Валерій Кульяк, підполковник Національної гвардії України Дмитро Гуртовський.
Мовлення виступаючих повнилося вдячністю всім захисникам землі рідної та їхнім батькам, шаною воїнам-захисникам України. У низці промов щемом охопив серця, мабуть, кожного вірш, ще в юності написаний загиблим воїном Коцюком Русланом, який зачитала його дружина-вдова Іванна.
Із терпкою журбою у барвах національної символіки схилилися квіти шани, лягли вінки слави, запалахкотіли поминальні лампадки під пронизливий наскрізь почесний салют – данина нетлінної пам’яті честі й жертовності Героїв України.
Меморіал слави і пам’яті воїнів-захисників землі української встановлено за кошти аграріїв Чортківщини.
Скульптор вилитого з бронзи погруддя – Олесь Маляр (Тернопільська спілка художників).
Урочистості супроводжувалися оркестровими творами у виконанні військового оркестру 44-ї Тернопільської окремої артилерійської бригади та хоровим співом артистів Тернопільської обласної філармонії.
Ще тривалий час не розходилися люди після урочистостей. Військовики-побратими згадували фрагменти бойових буднів, обговорювали стан сьогодення. В бесіді сувоїлося: «Ось на колінах – уже кілька років воїн-«афганець», якого Своїм омофором оберігає Матінка Божа. Стояв досі сам, цей символ захисника, а тепер має «сусідів», які в певний час виокремилися з-поміж інших, вирвавшись із старої заяложеної системи. Щоби побачити уповні панораму життєвого плину, треба піднятися над своїми проблемами, як-от командир Кульчицький. Пан генерал, як ніхто, чітко бачив проблеми своїх військовиків. Він робив те, що й мав зробити, був батьком для солдатів. Був тим сотником, який приходив до Ісуса Христа і просив не за себе, а за рядового воїна. Це і є гідна позиція керівника, командира, офіцера, в якій домінує висока честь. Тепер на місці пам’яті зібралися дев’ять ангельських чинів, які воювали за Україну, які підносилися в гори на чужій землі. Кожному з нас треба навчитися підніматися вище власного «я», бо амбіції тягнуть додолу, не даючи побачити картину суспільства в цілому».
