«Було вас у батька п’ятеро синів,
Ти був наймолодшим, сину мій Андрій...»
(З пісні «Там під Львівським замком»)
Подібно як у тужливій стрілецькій пісні співається, було у 70-річної Олександри Михайлівни Конопельської п’ятеро синів. Сьогодні, 18 січня, у Джуринській Слобідці, що на Чортківщині, схоронили наймолодшого її легіня – 32-річного Івана, котрий «за Україну голову поклав... Сину ж ти, мій сину, дитино моя. Були б тя не вбили, якби не війна...».
Якби не війна, її Іван і надалі б займався надзвичайно мирною професією, будучи будівельником. Разом з братами перекривав людям дахи, займався іншими будівничими роботами. Його роботящі руки видно й по добротній оселі, де він мешкав разом з матір’ю. Четверо старших братів уже жили окремо, завівши свої сім’ї. Батько давно помер... Однак, отримавши повістку ще у перші дні війни, долучився до лав ЗСУ. Більш як два роки служив в одній із військових частин на Чортківщині, де також поновляв покрівлі на військових спорудах. Був дуже робітним, товариським – відгукуються про хлопця співслуживці. У листопаді минулого року відбув на передову. Служив водієм 1-го відділення охорони. Рівно два місяці довелося йому повоювати. Розповідають, що в автомобіль мінометного розрахунку, який повертався з позицій біля Степового Запорізької області, влучив ворожий дрон. Побратими, що були з ним в автівці, загинули одразу. Івана з важкими пораненнями доправили до лікарні міста Запоріжжя, де 13 січня його серце зупинилося...
Від в’їзду в село і до рідної оселі, а далі до церкви й на цвинтар – уся остання дорога Героя до місця вічного спочинку була вистелена ялиновим гіллям. Неперервним ланцюгом рухалися колони автівок розбитою дорогою до Слобідки, аби проститися з полеглим захисником. Люду на батьківському подвір’ї, де розпочався чин похорону, зійшлося, мабуть, удвічі більше, ніж усе населення цього невеличкого села. Приїхало багато побратимів на чолі з командиром частини, де спершу служив наш краянин. Тож прощання із загиблим захисником розтяглося в часі на півгодини або й більше. Щиро дякує у прощальному слові священник матері за виховання сина-патріота. Пам’ятний лист глибокої вдячності за жертовне служіння від Головнокомандувача ЗСУ зачитує представник військкомату. «Ви мені сина живого поверніть...», – схлипує згорьована матір.
Дорогу до храму, де відспівували Героя, дівчата встеляли трояндами. В голові траурної процесії на холодному січневому вітру тріпотіли численні жовто-сині і червоно-чорні знамена. Натужно гудів столітній дзвін на дзвіниці древнього кам’яного храму, що пережив дві світові війни і не факт, що стане свідком і третьої, коли несли домовину з тілом воїна побратими на раменах – дорога не є далекою.
Схоронили військовослужбовця поруч із полеглим побратимом-односельцем Марущаком Сергієм, котрий загинув ще на початку повномасштабного вторгнення росії, у травні 2022-го. Схоронили у прибраній білою матерією та барвінком ямі; на Чортківщині уміють належним чином вшановувати загиблих воїнів-земляків. Схоронили під мідні звуки Державного Славня і почесний військовий салют...
Вічна пам`ять і шана Герою Івану Конопельському і всім, хто віддав життя за Україну! Дякуємо вам за самопожертву! Ми перед вами в неоціненному боргу!
