Спершу село Товстеньке, де народився, а потім Чортків, місто отроцтва і юності, є для цього чоловіка його витоками. Чортків «проростає» в його роботах то залишками замку, то спорудою костелу чи годинникової вежі. З особливим піднесенням, як про найдорожче, Борис Яворський називає Чортків часточкою Відня, Парижа, Львова. І виділяє властиву місту присутність еклектики – набору різних архітектурних стилів.
«Нема пророка в своїй вітчизні»
Він сповідує такий біблійний вираз. Сенс цих слів – люди не вірять в талант чи геніальність людини, яка поруч з ними. На кшталт: все істинно мудре, правильне може народитися не тут, а десь в прекрасній далечині.
Бороис Яворський
Може, через це художник Борис Яворський і був «невідкритий» своїй малій батьківщині стільки років?
А потім Національний заповідник «Замки Тернопілля» у тандемі з Національною спілкою художників України та Львівською національною академією мистецтв репрезентували у Чорткові виставку живопису «Замки Тернопілля». У Збаражі, в замку, було влаштовано пленер.
Тоді-то Борис Яворський і приїхав з міста Лева, де живе і творить довгу низку років, на рідне Тернопілля. Розповідає:
– Там, у Збаражі, якось аж захмеліла від вражень і смаку творчості моя душа. Торкаючись пензлем полотна, відчув, упіймав не звідану ще струну любові до рідного краю. До тих пір захоплювався Карпатами, жив у полоні княжого міста Лева. Бо там навчався, там одружився, там розгалузилося коріння. Аж тут, побувавши в замках краю, відкрив для себе багатющу архітектурну та історичну спадщину Тернопільщини.
«А головою торкатися неба»
Життєве кредо художника Бориса Яворського – «треба бути приземленим: ходити ногами по землі, а головою торкатися неба».
Бо він – людина надзвичайно скромна. Якось, презентуючи зініційовану Національним заповідником «Замки Тернопілля» згадану виставку живопису в краєзнавчому музеї, аж надто відчутно применшував свою роль. Наголошував: це – звичайні споглядальні етюди. І водночас поціновував унікальність історико-архітектурної спадщини нашого краю.
Спомини про батьківську хату в селі Товстенькому дотепер живлять душу. Там 1949 року прийшов у світ. Згадує:
– Батько, Альбін Яворський, має по роду польське коріння. Усе життя працював столяром. Нашій родині властивий нахил до ремесла. Мої дитячі роки поміж селянських звичаїв та нехитрого побуту, єднання з довколишньою природою, мабуть, формували і мій світогляд. Потім – Чортків: початкова школа № 3, восьмирічна № 4, був і один рік навчання у першій тоді десятирічці. І класна кімната змінилася на студентську аудиторію Косівського училища прикладного мистецтва. Там опановував мистецтво художньої кераміки.
Косів полонив його романтикою гуцульського краю. І – творчою спромогою поруч з дипломованими художниками. Відразу після училища довелося вдягти військову форму – обов`язок є обов`язком. Згодом – робота художником-оформлювачем.
«Не витримав розлуки з «західняцтвом»
Та жага до справжньої творчості три рази підряд вела його до Львівського інституту прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Вступив за третім разом, щоб професійно навчатися живопису. Відтоді став львів`янином по духу.
– Коли за розподілом довелося їхати працювати до південного російськомовного Миколаєва, попри солідні заробітки (працював у художньому фонді), не витримав розлуки з «західняцтвом». Нам з дружиною (одружився я на п`ятому курсі, дружина – львів`янка) кортіло хоч би в глухе село, аби лише за Збруч, на Західну Україну.
Автор картини Борис Яворський
Повернулися до Львова. Влаштувався на роботу до художнього комбінату. А через два роки пощастило: потрапив на викладацьку роботу до своєї alma-mater. Відтоді й навчає студентство майстерності рисунку – як основи малярства. І сам вчиться у тих, хто лиш опановує олівцем та пензлем. Отримує від молодих емоційний заряд.
Як і кожен майстер, повторюється в учнях. Гордиться, що немало з них стали маститими майстрами олівця та пензля, декотрі – колегами-викладачами.
А в долі родини Яворських поєдналось чуттєве та раціональне. Дружина Галина, пізніше інженер «Львівобленерго», зять та невістка навчалися у Львівській політехніці. Донька Наталія та син Андрій пішли стежкою батька – здобули освіту в академії мистецтв.
«У Львові я живу Товстеньким»
Розповідає, що його улюблена тематика – період Івана Мазепи, українське барокко, тема національно-визвольних змагань.
Борис Яворський
Зізнається:
– Львів для мене – як камертон, до якого треба рівнятися. Адже там є великі люди, великі митці – і за ними тягнешся. У Львові я живу Товстеньким, а в Товстенькому мрію про Львів. Львів зробив мене патріотом. У Львові я зрозумів, що треба працювати лише на тему історії України і будити в людях українське. Коли свого часу Польщу захопили росіяни, там з`явився Ян Матейко – будитель пориву за націю. Кожний свідомий художник мав би дбати про свою націю. Патріотична тематика – це принцип у мистецтві. Тому-то має бути багато письменників, художників, скульпторів, бо вони формують світ, мислення. Митців не буває забагато.
