15-го лютого, в суботній полудень, уже вдруге за цей тиждень, гучні сирени поліцейських автівок сповістили: везуть ще одного Героя – «на щиті»…
Фіголь Петро Миронович до лав ЗСУ був призваний 22 січня 2024 р., воював у складі 150-ї ОМБР. У званні старшого лейтенанта був командиром інженерно-саперного взводу 1-го механізованого батальйону.
Рідним воїна надійшла звістка про те, що 16 листопада 2024 року Петро, виконуючи бойове завдання, зник безвісти. І – три місяці невідомості…
Рідні молилися за його спасіння, думали: може, в полоні, аби тільки – живий. Та, на превеликий жаль… Виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Кізомис, що на Херсонщині, в ході активних бойових дій з відбиття збройної агресії рашистів, Фіголь Петро загинув. Йому назавжди – 52.
Не віднайти слів, щоби хоч трохи втамувати біль рідних: дружини, доньок, сестри.
Полуденне сонце ніжними променями торкалося збідованої землі української; у повітрі з подихом морозного вітру кружляли сніжинки, а поміж них – білокрилий янгол… Це – наш Герой здіймається в небеса до Раю Божого…
На подвір’ї собору верховних апостолів Петра і Павла священники християнських конфесій відправили молебень.
«Сьогодні в соборі читали Євангеліє від Луки 21:1-19 UMT, – мовляв о. Володимир Заболотний. – Ісус Христос, прийшовши до храму, споглядав, як вірні кладуть в скарбничку пожертви на славу Божу: хтось кидав багато; хтось кидав ще більше – із зайвого… Ісус зобачив бідну вдову, яка поклала до скриньки дві дрібні мідні монети. Тоді мовив Ісус Христос: «Істинно кажу вам, ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття». Ось так воїн Петро підніс до скриньки найцінніше – своє життя. Дуже важливо кожному з нас відчувати, що він має покласти до скарбнички во славу Божу: чи жменю своїх здобутків, чи низку добрих справ, які має зробити в той час і в тому місці, де тебе поставив Господь Бог.
Як символічно: воїн-«афганець» уклінно кладе квіти на труну з тілом воїна новітньої війни… Після війни в Афганістані наші молоді хлопці думали, що більше ніколи українським воякам не доведеться взяти в руки зброю і піти воювати. На жаль, так не склалося. І саме сьогодні (15 лютого), у річницю пам’яті виведення військ з Афганістану, ми зустрічаємо тіло загиблого Героя російсько-української війни.
Фіголь Петро поклав у ту скарбничку во славу Божу все, що мав. Дуже важливо, щоб ми не змарнували ні цю пожертву, ні своє життя»…
Траурний кортеж рушив до рідної домівки Героя Фіголя Петра у с. Білобожниця.
Прикро таке засвідчувати, та все ж… Так мало прийшло людей віддати честь і шану загиблому воїну.
І хочеться запитати: люди – чортків’яни, що з вами?! Невже так важко віднайти бодай би пів години у вихідний день, аби схилити голову в пошануванні Героя – захисника вашого?! Невже біль утрати Героя – це не ваш біль, не нас усіх – українців, а лише рідних, друзів, односельців?..
16 лютого в с. Білобожниця о 13 год. 30 хв. розпочнеться чин похорону.
