Як ми уже неодноразово писали раніше, початок міленіуму виявився знаковим в історії молодої Української держави. У результаті аграрної реформи на мапі Чортківського району з’явилося понад тридцять приватних агропромислових підприємств. Серед них – засноване 15 лютого 2000 р. і ПАП «Обрій», про яке далі піде мова. На його прикладі можна наочно переконатися у правильності обраного державою курсу у цьому напрямку, коли за два з половиною десятиліття воно зросло як кількісно, так і якісно. Про це ми бесідуємо з його директором, заслуженим працівником сільського господарства України Степаном ДАНИЛИШИНИМ.
Той період добре пам’ятає Степан Григорович. Коли їхали в Тернопіль реєструвати підприємство, надворі була майже весна, дощів випало обмаль. У результаті розпаювання колективного господарства на його місці утворилося шість дрібних суб’єктів господарювання, крім ПАП «Обрій», приватні агропідприємства «Вигін», «Калина», «Весна», «Орхідея» і ФГ «Кучер», котрі пізніше приєдналися до першого з вище перелічених. Але й на цьому не зупинилися глобалізаційні процеси. 2004 р. приєднались власники земельних часток з Тарнавської і частини Давидківської сільських рад. Пайовики з господарств «Пузина» і «Воля» з сусідньої Чорнокінецької Волі пристали до «Обрію» у 2007-2008 рр. За два роки прийшли зі своїми паями селяни з ПАП «Надія». Крім цього, у процесі господарювання було викуплено ПАП «Добробут», яким сьогодні керує син – Григорій Степанович, плюс орендує господарство землі у підприємства «Магнолія», що в Малих Чорнокінцях. На сьогоднішній день тільки в обробітку ПАП «Обрій» перебуває 2642 га орної землі, а разом з двома останніми загальна площа сягає близько 4 тис. га.
Степан Григорович був не новачком у цій справі. За освітою – зоотехнік, по закінченню Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту тут починав свою трудову діяльність завфермою. Якийсь час працював в об’єднанні «Райпостач» у Чорткові. Два роки був головою колгоспу у Давидківцях, а з січня 1992-го головував у рідних Великих Чорнокінцях. Хлібороб з діда-прадіда. Батько (ще нині, дякувати Богу, живе, маючи 97 років) працював у колгоспі трактористом, матір – дояркою. Тож з головою поринув у господарку у важкий час реформування.
З архіву редакції Чортківської районної газети «Голос народу» (2002 р.). На знімку – директор ПАП «Обрій» Степан Данилишин
Починали, каже, з 730 гектарів землі. Практично вся техніка була старою і зношеною, за винятком комбайна «Джон Дір 9500», що залишився у спадок від колгоспу; малі господарства не хотіли брати на себе відповідальність, щоб сплачувати за нього. На позичені у брата гроші відкупив у птахофабрики гусеничного трактора ДТ-75. На ходу були три колісних трактори і один Т-150, решта техніки перебувала в несправному стані.
Перейшли від колгоспу посіяних з осені 150 гектарів озимої пшениці. На весну не було зорано жодного гектара ріллі. Першого року всі поля не вдалося засіяти, лишень близько 500 га. Не дуже добре зійшли сходи, бо сіяли по задискованій площі, ще й посушлива весна видалася. Якось з Божою поміччю вдалося зібрати перший врожай. Благо, хороший сусід трапився – світлої пам’яті Войцишин Іван Адольфович, котрий тоді керував Чортківською МТС. Данилишин позичив йому комбайна на жнива, а той натомість дав потужного трактора К-700, яким уже повністю розорали площі і посіяли близько 300 га озимини. Маючи комбайна з кукурудзяною жаткою, також культивували кукурудзу, яку здавали на спиртозавод. Так поступово стали спиратися на ноги…
Пізніше колишній власник «Магнолії» Михайло Пазюк, котрий переїхав у Київ, багато допомагав. Відремонтували техніку, згодом пішла модернізація виробництва. Придбали у 2007 році першого трактора «Джон Дір», сучасного плуга до нього фірми Lemken. До сьогодні підприємство тісно співпрацює з компанією «Агріматко-Україна», яка на початках допомогла придбати чимало техніки в кредит. З тієї пори почали потроху виходити на певну рентабельність, більше вкладати в агротехніку, з’явився помітний результат.
«На сьогоднішній день, якби не війна, була б зовсім інша картина. Але ми ще не маємо чого Бога гнівити, ми тут відчуваємо тягар війни не так боляче, як у південно-східних регіонах нашої держави, – мовить Степан Григорович. – Лише б з Божою поміччю зупинити цю бойню. Працювати є чим: маємо дев’ять потужних тракторів «Джон Дір», чотири зернозбиральні комбайни від цієї фірми і два «Класи», чотири багатотонні вантажівки DAF, стільки ж КамАЗів, три ЗіЛи, газони на підхваті. Проте сьогодні кожен ходить з думкою, що буде завтра. Все наче в тумані: відкриєш стрічку новин у смартфоні – десь знову побомбило, хтось загинув… Все це дуже негативно впливає на людей.
Багато сільчан нині виїхало за кордон, практично кожне третє подвір’я пустує. Навіть якщо хтось і живе, то практично одні пенсіонери. Не збираюся, – каже, – судити тих, хто виїхав, як і тих, хто залишився. Вважаю, що неправильно насамперед ведуть себе ті, що сидять вдома і не йдуть ні на роботу, ні на службу до війська, тобто ніякої користі державі не приносять. Село вимирає. Коли у 1979 році закінчував школу, на врочистій лінійці стояло 108 випускників, сьогодні на всю школу не на багато більше нараховується учнів. Ситуація нині не з найкращих, але будемо надіятися, що все владнається, завершиться війна, люди повернуться і будуть відбудовувати країну, бо інакше нам життя немає», – мовить з неприхованим оптимізмом.
Колектив у нас підібрався різновіковий – від 25 років і за шістдесят. Є й такі, що починали разом з початку діяльності агрофірми. Зокрема комбайнери Степан Харовський і Михайло П’єнтак, котрі разом жнивували на першому комбайні «Джон Дір». Тракторист Петро Клапків, заввідділенням паливо-мастильних матеріалів Іван Сегеда. Багато літ трудяться у зооветеринарній службі Михайло Романець, працівники ферми Ганна Хаба, Світлана Ходоровська. У відділі забезпечення і логістики – Роман Романець. З перших днів працює у підприємстві дружина Наталія Григорівна. Бухгалтерію очолює Ганна Романець.
З архіву редакції Чортківської районної газети «Голос народу» (2002 р.)
Чимало влилося у колектив і молодих фахівців. Зокрема заступником директора з рослинництва нині є Микола Золотий. Загалом сьогодні в «Обрії» працює 63 особи, і це важливо, тому що за кожним з них сім’я.
Фото: з архіву ПАП «Обрій»
Чимало працівників, що своєю працею вкладали велику лепту у розвиток господарства у важкі часи реорганізації, нині на заслуженому відпочинку. Завдячую праці хліборобів, котрі уже у засвітах на вічному спочинку».
Як бачимо зі сказаного, Степан Григорович – один з небагатьох на Чортківщині, хто культивує тваринництво. Скуповує телята, в тому числі й від населення, і дорощує їх до відповідного віку. Утримує також і поголів’я свиней близько 200 голів.
Важливу ділянку його роботи займає благодійницька і волонтерська діяльність. Допомога церквам, школам, садочкам, медичним, культурним закладам тощо у селах, де господарство орендує паї. Помітно, що скрізь обгороджені і впорядковані кладовища. На це, каже, надихнув світлої пам’яті колишній директор ПАП «Фортуна» Фрич Ігор Васильович. Побачивши, як чудово благоустроєні місця вічного спочинку людей у Свидові та Мухавці, застановив так зробити і в себе. У Великих Чорнокінцях вимощена бруківкою центральна алея, під’їзд до кладовища, місце для паркування. Цьогоріч так буде зроблено і на новому цвинтарі, де уже покояться два загиблі Герої. Щороку на ямковий ремонт сільських доріг підприємство витрачає в середньому 300 тис. грн. «І цього року мусимо поправляти, ніхто за нас цього не зробить», – резюмує керівник.
Придбати чи відремонтувати машину для військових, квадрокоптера чи станцію РЕБ – це навіть не обговорюється. Подяками на адресу С.Г. Данилишина постійно рясніють сторінки в соцмережах різних волонтерських організацій.
«Якими бачаться вам наступні 25 років ПАП «Обрій»? – запитали ми на завершення нашої бесіди Степана Григоровича.
«Якщо буде продовжуватися політика винищення села, сільського населення, як сьогодні, то важко щось прогнозувати, – почули від досвідченого аграрія. – Останніх три роки нас відкинули до рівня 2017 р. А якщо прирівняти до долара ціни на пальне, засоби захисту рослин, міндобрива, то, може, й далі. Про райдужні перспективи дрібних агропідприємств говорити теж не доводиться. Диктуватимуть умови великі агрофірми, які мають в обробітку 10, 20,.. 100 тисяч гектарів землі. Вони підімнуть під себе дрібніші господарства, і це сумна перспектива найближчих десяти років. Попри те, загалом сільське господарство буде розвиватися, адже технології йдуть вперед.
Принагідно хотілося б висловити подяку за 25 років спільної сумлінної праці усім трудівникам та пайовикам ПАП «Обрій», побажати їм здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я, а також миру і перемоги. І не варто зациклюватися на тій ситуації, яка зараз є. Гадаю, з часом все стабілізується і стане на своє місце. Україна розвиватиметься в колі провідних європейських держав, люди стануть краще жити. Сьогодні потрібно дбати про зростання нації, народжувати дітей, адже як не буде людей, не буде й країни. Мусимо бути оптимістами!».
