«Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою!» (Митрополит Андрей Шептицький).
Доля кожної людини, я вважаю, цілком і повністю записана на небесах. Народження, зростання, сім'я, друзі, робота, вчинки, смерть… Все-все. Ми думаємо, що ми з вами – вирішальний чинник творення своєї долі. Але, мабуть, ні. Творець Небесний є тим чинником і визначальним фактором нашої долі. Згадаймо відомий вираз: «Людина планує, а Бог творить по-своєму».
Фото: з архіву отця Романа Левенця
Про долю і життя людини, яку ми з вами знаємо, хочу розповісти. А розповідь моя про сім'янина, воїна, людину світла, пастиря душ людських, церковного учителя – всечесного отця Романа Левенця, митрофорного протоієрея церкви Успення Пресвятої Богородиці. Життєвий шлях отця визначений був давно. Кожна мати старається бачити у своїх дітях фахівців якогось напрямку. Так і мати всечесного отця бачила і благословила свого сина на тернистий шлях священника. З яким трепетом і теплом отець Роман згадував цю деталь при нашій неодноразовій зустрічі.
У селі Яблунів отець Роман почав священникувати далекого 9 березня 1985 року. Старші люди пам'ятають ці роки, роки радянської влади, де роль священника була не дуже завидною. Але в боротьбі за існування Церкви, парафії гартується сталь характеру, серця і душі. Отець Роман, маючи досвід ветерана війни (молодість воїна в Чехії ), з готовністю прийняв «невидимий бій» за становлення Церкви. Про успішну працю і повагу серед своїх братів-священників, своєї громади свідчать незліченні дари і грамоти від Синоду ПЦУ.
9 березня цього року минає 40 років священництва у нашому селі Яблунів, а в жовтні, 10 числа, півстоліття служіння людям та Церкві. Отець Роман, якого дуже люблять і поважають люди, протягом цих років не сидів склавши руки. Його можна порівняти з потужним генератором ідей та натхнення. Кожна пропозиція, що лунала і лунає з його уст, знаходить підтримку серед парафіян. Давайте згадаємо, що зроблено за ці сорок років отцем та людьми.
Отже, капітальний ремонт стін церкви. Внутрішнє відновлення і художній розпис. Реставрація іконостасу, встановлення різьбленого престолу, жертвенника і тетраподу, з позолотою всіх елементів. Відновлення і встановлення теплої підлоги всередині церкви. Встановлення, а пізніше і реставрація могили воякам УПА і січовим стрільцям. Заміна старої, знищеної часом огорожі на сучасну, ковану. Перекриття даху церкви та дзвіниці. Зроблена Хресна дорога.
До слова сказати, що одна зі скульптур стацій, а саме Ісуса Христа, створена нашим сільським скульптором, художником, а на даному етапі воїном ЗСУ Степаном Ядловським. Поставлений на перехресті доріг біля одного з входів до церкви архітектурний комплекс Ісуса Христа та Ангела Божого.
Хтось може вважати, що це мало, хтось – багато, але думаю, всі погодяться, що із появою отця Романа церква і прилегла територія набула чудового вигляду і стала місцевим дорогоцінним каменем, що вабить і односельчан, і приїжджих туристів.
Не можу обійти словом і чудову родину нашого всечесного отця, яка є взірцем для наслідування і почту. Отець Роман може похвалитися доброю та чуйною дружиною Ганною, з якою виховав 4 дітей – Ігоря, Наталю, Петра та Романа, а ті подарували їм 9 внуків і 3 правнуки. Старший Син, Ігор, пішов по стопах батька і зараз є митрофорним протоієреєм отцем Ігорем.
Жахіття війни, що зараз триває в нашій країні, не оминуло сім'ю отця Романа. Один із синів, Петро, і його син, внук отця Олег (23 роки) воюють з окупантом на сході нашої країни. Тепер, в ці дні, всечесний отець Роман водночас став і священником, і волонтером, і батьком, який щосекунди переживає і молиться за долю своїх ближніх.
Коли отець Роман прийшов у наше село, він став для людей старшим братом, наставником, порадником, батьком, який завжди знайде, що сказати при зустрічі, розрадити, підбадьорити, знайти потрібні слова, які бувають так потрібні людині в той чи інший момент. Кожен чин поховання, освячення чи хрещення не обходиться без його участі. Кожне його слово унікальне для того чи іншого випадку. І слухаючи проповідь, знаходиш в ній щось нове та особливе для себе.
Хочеться побажати справжньому духовному наставнику, який з любов’ю та відданістю служить Богу і своїй пастві, міцного здоров’я, духовної мудрості та натхнення на кожен день. Нехай Господь благословить, отче Романе, Ваше служіння і дарує Вам довгі роки життя, сповнені миру та радості. Ви є для нас прикладом віри, надії та любові.
Хочу закінчити свою розповідь про всечесного отця Романа словами отця Ігоря Царя: «Людина, що йде на поклик Божий, з роками німіє від життя, нічому не дивується, а лише тихо в душі розпинає себе разом із Христом, приносячи Богові милу жертву за спасіння світу».
Юрій СИДОРУК, с. Яблунів
