Знову Вербна неділя на порі. Вже й потепліло, випогодилось. Вхід Господній до Єрусалима, одне з дванадесятих свят у церковному календарі. Позаду – шість тижнів Великого посту, попереду – Страсна седмиця, час, коли особливого сенсу сповнюються духовні спогади та богослужіння.
На скромному ослику Цар царів Ісус в'їжджає до Єрусалима. Численний люд радісно вітає Його, встеляючи дорогу пальмовим гіллям з вигуками: «Осанна Синові Давидовому! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!». У місті – втішна метушня, торжество. І лише Він знає, що станеться незабаром: зрада одного з апостолів – Юди, схвалення натовпом Його страти, тяжкий хрест на раменах дорогою на Голгофу та мученицька смерть за гріхи всього людства. Ті самі вуста, що нині вигукують «Осанна!», вже за кілька днів волатимуть ошаліло до Пилата: «Розпни! Розпни Його!».
Ось така глибока філософія цього свята. Ось така його сутність. Ось такий повчальний зміст.
Прости нам, Господи, цей неймовірний гріх,
Бо він – печаттю на чолі у всіх,
«Осанну» хто гукали величально.
А завтра ті самісінькі вуста
На муки прирікатимуть Христа
І стане ця історія вельми повчальна.
Благаєм спрагло Бога помогти
Подужати нести свої хрести,
Не поступившись з обраного шляху ненароком.
Завуальовуємо зради і торги,
Гріховні страсті обираєм до снаги,
Та бачить все Господь недремним оком.
Чоло й коліно у молитві прихилім,
Добро зробім соратником своїм,
Щоб заробити для душі спасіння.
Як не лукавитимуть і думки, й вуста,
Проллється світлом істина проста –
Звеличене Христове Воскресіння.
Так рясно у храмах, в руках віруючих вербового гілля, що символізує нашу відданість Спасителю, а ще – неодмінно мир та перемогу. Вперше за вісім років нині християни західного та східного обрядів святкують Вхід Господній до Єрусалима в один день.
«Не я б'ю – верба б'є! За тиждень – Великдень!».
