Сьогодні – чергова річниця перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі, коли вдруге протягом року на державному рівні вшановуватимуть пам’ять Пророка Нації. Тож принагідно наші кореспонденти нещодавно завітали до недалеких від Чорткова Оришківців Копичинецької громади, прочувши, що тамтешній місцевий скульптор виготовив для свого села погруддя Великому Кобзарю. Біля місцевої гімназії, де воно встановлене, ми й зустрілися з митцем – 61-річним Ігорем ПОТИКЕВИЧЕМ.
Понад півстоліття у полоні мистецтва
«Якби не відповідна художня освіта, нічого б цього не було, – зізнається скромний з вигляду, десь аж надміру сором’язливий чоловік. – Пригадую, почав малювати десь у десятирічному віці, тобто уже пів століття «дружу» з мистецтвом. У далекому 1978 р. 15-річним юнаком вступив до художньої школи у м. Бучач. Попри його початковий статус, це був фактично професійно-академічний навчальний заклад. Вступні іспити складав у будівлі славнозвісної міської ратуші зі скульптурами Пінзеля. Це пізніше нас перевели в інше приміщення. Навчаючись у ті роки, душею відчував, наскільки це щасливе і романтичне місто, сповнене урочистої тиші. З вдячністю згадую своїх вчителів: Ментуса Омеляна Васильовича, нашого директора, викладачів Ващука Тараса Васильовича, Кулика Ігоря Миколайовича. У школі вчителі навчали нас малювати з натури, бачити неповторну красу навіть у найпростіших предметах, багато уваги приділяли творчому розвитку кожного учня тощо.
Згодом була служба у війську, після чого багато літ працював художником-оформлювачем при Гусятинському будинку культури. Коли часи змінилися, перейшов на творчу роботу. Творчість – вона пов’язана з відчуттям людини. Одна справа, коли ви виконуєте чиєсь замовлення, а інша – коли ваша робота вам імпонує, коли ти працюєш від душі, тоді воно і твориться, розумієте?»
Портрети на замовлення, різдвяні шопки, ангелики
«Скульптурою захопився десь у 1994 році, – пригадує Ігор Дем’янович. – Першою роботою були фігури до різдвяної шопки, яку встановлюємо на різдвяні свята біля нашого храму ось уже тридцять літ (на жаль, давня дерев’яна церковиця, де вона зберігається, була зачинена, й оглянути її не було змоги – авт.). Парафіянам з сусідніх Гадинківців вона прийшлася до вподоби, тож подібну зробив ще й для них. Потім були невеличкі скульптури. Для приватних капличок виготовляв на замовлення фігури Богоматері, ангеликів тощо. Навіть десь у Карпатах стоїть моя Матінка Божа. Загалом мною виліплено близько шістдесяти скульптур, що стали окрасою святих храмів і капличок.
Крім цього, малюю пейзажі, портрети на замовлення. Усі роздав людям, собі нічого не залишив, щоб вам показати. Найбільш вдалими, вважаю, ті, що виконані з натури: «Аня на відпочинку» (м. Кременець), «Настя з ведмедиком» (с. Майдан), «Медсестра Христина» (м. Копичинці).
Вінець його творчості
«Вершиною свого мистецького доробку вважаю масивні фігури ангелів, що закликають до молитви, обабіч воріт при вході до храму Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ с. Оришківці та погруддя Т.Г. Шевченку («Шевченко з кокардою») біля місцевої школи, – продовжує скульптор.
– Над ангелами працював довгих сім років. (Як повідав наш співбесідник, ми бачимо всього лишень «вершину айсберга»; насправді всередині масивних чи менших фігур, виліплених вручну, міститься металічний каркас, різної товщини дроти, камінь, готується спеціальний цементний розчин із додаванням клею, інакше вони просто розсипляться – авт.). Їх замовив, як і погруддя Кобзарю, світлої пам’яті наш парох – о. Григорій Полоз, що відійшов у вічність 2020 року в розпал ковіду. На жаль, він так і не дожив до того дня, аби їх побачити.
Пригадую, яка велична подія мала місце в Оришківцях у липні 2022 р. одного недільного дня. Після відслуження в храмі Святої Літургії, при вході зібралися з хоругвами в руках парафіяни, жителі сусідніх сіл, щоб з Божою допомогою посвятити скульптури ангелів та ікони архімандрита Йосипа Сліпого і священномученика-єпископа Григорія Хомишина. Обряд освячення здійснили наші священники Володимир Крушинський і Василь Левицький.
Близько чотирьох років працював і над погруддям Шевченка, встановлене побіля школи у серпні минулоріч. Офіційно його відкриття ще не було, оскільки деякі роботи потрібно довершити та окультурити територію.
Від усієї душі і щирого серця дякую директору школи Іванні Касянівні Лисишин та педагогічному колективу за підтримку. Завдячую щиро тодішньому старості села Оришківці Віталію Анатолійовичу Вальтюку за проведену величезну організаційну роботу. Після смерті отця Григорія було побоювання, що з тієї затії нічого не вийде, але війт мене в усьому підтримав. Сьогодні тимчасово виконує обов’язки старости Марія Зеновіївна Шастків, котра теж чимало зусиль доклала до встановлення погруддя. Також дякую агрофірмі «Континентал», підприємцю Ользі Григорівні Луків, Копичинецькому міському голові Богдану Вікторовичу Келічавому за надану матеріальну допомогу.
Ескіз олівцем погруддя Т. Г. Шевченку, за яким автор створював скульптуру
Висловлюю вдячність односельчанам, що долучилися до цієї доброї та почесної справи. Приємним було моє здивування, коли перевозили погруддя з майстерні до місця встановлення. Люди стояли на вулиці задоволені, щасливі, фотографували. Вкотре переконався, що український народ дійсно любить великого нашого генія – Тараса Шевченка», – мовить пан Ігор.
«На все Божа воля…»
Мабуть, попередній підзаголовок буде не зовсім вірним, оскільки досконалості, як-то кажуть, немає меж. Цього року в часі шевченківських святкувань у березні місяці наш співбесідник отримав Подяку від Копичинецької міської ради за вагомий внесок у збереження культурної спадщини України – створення пам’ятника Великому Кобзарю у с. Оришківці. Скульптор зізнається, що вона його неабияк надихнула на подальші звершення. Тішить, що й люди прийняли його роботу, це підняло його духовно. Тож у нього є задум створити скульптури плеяди видатних українців. Скажімо, молодого Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Григорія Сковороди тощо. І з часом влаштувати в якомусь музеї виставку своїх робіт.
«На все Божа воля, – мовить на завершення митець. – До погруддя Кобзарю я йшов довгих п’ятдесят з лишком літ, відколи пам’ятаю себе в мистецтві. Можливо, колись здійсниться і ця моя заповітна мрія…».
