Щотижня заїжджаючи зі свіжим номером районної газети «Голос народу» у друге відділення стаціонарного догляду та постійного або тимчасового проживання територіального центру соціального обслуговування громадян Колиндянської сільської ради, наші кореспонденти були безпосередніми свідками того, як мало не рекордними темпами йшло спорудження зовнішнього ліфту. Останнього разу завважили, що він уже на повну функціонує. Тож поцікавились у Колиндянського сільського голови Романа Клапківа, яка в цьому «філософія».
–«Філософія» полягає у безбар’єрності. Саме таке завдання ставить сьогодні керівництво держави, – мовить очільник громади. – Оскільки у відділенні, що міститься на другому поверсі будівлі, проживають внутрішньо переміщені особи з особливими потребами, ці умови мусять витримуватись. Багато з цих людей, які втратили дах над головою, утікаючи від війни, пересуваються на милицях, інвалідних візках, більше десятка – лежачі. Потрібно їх вивозити на двір, на прогулянку на свіже повітря тощо. Принагідно їжа з кухні, що на першому поверсі, доставляється ліфтом. Тому, маючи домовленість з нашими партнерами, доклали задля цього максимум зусиль, залучивши всі можливі ресурси, і нам це вдалося за досить короткий проміжок часу.
Наприкінці березня ліфта ще не було
Ліфт не є швидкісний, швидше навпаки, працює дуже повільно, аби старенькі люди спокійно, неквапливо могли на ньому підніматися й опускатися. Виробник – наш, український, з міста Дніпро, представники фірми приїжджали його монтувати.
Крім цього, ми замінили також трансформатор. Досі стояв 20-кіловатний. Однак ми встановили потужне обладнання на кухні, нові холодильники, морозильні камери, пральні машинки, і він не витримував напруги. Тепер поставили на 120 кВт, тож з електрикою проблем немає.
У планах також: завершити вимощення території бруківкою, облаштувати зону відпочинку, утеплити зовні приміщення й оновити фасад, і головне – зробити пральне приміщення з потужним професійним обладнанням. Наразі стоїть п’ять звичайних побутових пральних і чотири сушильних машинки, цього замало та й неефективно. Як буде повна завантаженість відділення, щодня потрібно буде прати та сушити одяг чи білизну. Ну і в кімнаті смутку є потреба. Люди до нас здебільшого потрапляють старшого віку. Нещодавно одну лежачу жіночку привезли – 98 років. Життя не вічне…
Це факт. Але як добре, що держава таких людей не кидає напризволяще, навіть в умовах війни даючи можливість в належних умовах доживати Богом назначений вік.
