Сьогоднішній літній день, 12 червня, попри ясну погоду видався надто похмурим для Білобожницької громади: у селі Ридодуби проводжали в дорогу вічності молодого Героя Батицького Мирослава, що загинув ще 29 червня 2024 року, і лише завдяки аналізу ДНК нещодавно вдалося опізнати його останки.
Майже рік у рідних і близьких жевріла надія, може, хлопець десь у полоні... Броньований «Хаммер» Мирослава внаслідок влучення ворожого FPV-дрона і детонації боєприпасів, коли він з побратимами добирався на позицію, вигорів так, що майже нічого від автівки не залишилося. Його тіла так і не знайшли. Однак експертиза підтвердила найстрашніше…
Більше десяти побратимів з 35-го окремого стрілецького полку з міста Дніпро, з якими перетинався його бойовий шлях на різних етапах служби, прибуло віддати останню шану Мирославу. Кремезний боєць з позивним «Правша» розповідає, що Мирослав був хорошим воїном. Усі хотіли з ним їхати на позицію, бо знали: якщо він за кермом, усе буде добре! У разі чого – підстрахує, прикриє тощо. Треба буде довше побути на позиції чи додатково виконати якесь завдання – без проблем! Завжди допоможе, ніколи не відмовить.
«Дякуючи таким людям, як він, Україна досі стоїть, інакше б ми уже були частиною росії. Тож ми маємо дякувати йому за мужність. За те, що не побоявся, пішов на війну в числі перших. Він був серед нас найкращим. А як відомо, Бог забирає найкращих…», – мовить фронтовий побратим.
І в селі про нього всі відгукуються лише з позитивної сторони. Розповідають, що був дуже добрим, робітним хлопцем. Це видно й по доглянутій ошатній оселі, де він проживав разом з батьками. Змалечку ріс в побожній працьовитій родині. Після закінчення школи відслужив строкову службу в армії. Потім з батьком часто їздив на заробітки до Польщі, став йому надійною підмогою. Мирослав був середульшою дитиною в сім'ї. Крім нього, є ще дві сестри, вже одружені, мають своїх дітей.
Як тільки-но почалася повномасштабна війна, не ховався від мобілізації. Одним з перших в селі отримав повістку і відправився на війну. Служив кулеметником, потім у розвідці. Двічі бував у відпустці. Більш як два роки відважно захищав Україну, як розповідають його побратими. Однак, на жаль, дозволимо собі повторитися: Бог забирає найкращих…
Знову, як і день перед тим, уся остання дорога від дому до храму і кладовища встелена літніми свіжими квітами. Священники трьох християнських конфесій провадили чин похорону молодого захисника, на який зійшлося усе село. Приїхали віддати шану й небайдужі мешканці зі сусідніх сіл громади.
Військові побратими і односельці під звуки духового оркестру нескінченною похоронною процесією пронесли на плечах тіло центральною вулицею – повз школу, де дев'ять років навчався хлопець, садочок, у якому минули його безтурботні дитячі роки, і обидві святині села – до греко-католицького храму, де відспівували тіло Героя. Мирослав доклався великою працею своїх рук до його будівництва і облаштування, про що не проминув згадати місцевий парох, отець-декан Андрій Мельник.
Поруч із загиблим два роки тому військовослужбовцем Довбеньком Олександром поховали воїна Батицького Мирослава у заквітчаній, прибраній білим полотном могилі. Під міді звуки Славня України і почесний військовий салют. І щемливу мелодію лемківської пісні «Пливе кача», під яку одинадцятий рік опускають у землю тіла наших захисників. Вручене представником територіального центру комплектування і соціальної підтримки згорьованій матері синьо-жовте знамено, яким була вкрита домовина, завжди нагадуватиме їй про те, що її син – Герой, котрий віддав своє молоде життя за Україну.
Символічно, що два Герої новітньої-української війни покояться поруч із вояком УПА Фабінським Йосипом, котрий виборював для України незалежність у другій половині 40-х років минулого століття. Вісім десятиліть пройшло з тих пір, однак ця боротьба триває досі. І ворог той самий... Війна триває...
