Поки у нашому древньому місті над Серетом триває певна невизначеність як зі самою локацією, так і статусом краєзнавчого музею, який де-юре є міським, а де-факто, за наявністю більшості артефактів – районним, як і з його керівниками, у кріслі яких чомусь надовго ніхто не затримується, у міськраді для збереження історичної пам’яті пішли іншим шляхом, облаштувавши у стінах мерії музей магдебурії.
Розповідають, що ідея належить міському голові Володимиру Шматьку, котрий чимало поїздив по світах і мав нагоду побачити, наскільки там трепетно відносяться до своєї історії. Однак вона виявилася «в саме яблучко», особливо її реалізація: оббита штукатурка до старої добротної австрійської цегли одразу додала приміщенню відповідного середньовічного антуражу, а далі було справою техніки. Неодноразово доводилося бути свідком того, яке щире захоплення викликало побачене в гостей міста.
У головній залі на видному місці – унікальний тритомник історії Чорткова у дорогій шкіряній палітурці, виконаний в єдиному екземплярі і подарований Чорткову у рік його 500-річчя (2022 р.) автором видання Петром Федоришиним. На одній зі стін – також знайдений ним у львівському архіві столітній документ – ремісниче свідоцтво, видане одним із чортківських цехів. Праворуч – австрійська кахельна грубка, якій близько ста років, перенесена сюди з приміщення колишнього краєзнавчого музею. Навпроти вікна – масивний дерев’яний стіл для підписання важливих партнерських угод. Поруч діє крамниця, де можна придбати сувенірну продукцію з символікою міста.
Мабуть, найбільш оригінальне рішення щодо облаштування музею знайшло втілення у годинниковій вежі, яка раніше слугувала складським приміщенням і де донедавна повновладними господарями почували себе міські голуби. Обабіч на цегляних стінах подружжям київських митців – Ольги і Якова Біленків, котрі після масштабного російського вторгнення знайшли на деякий час прихисток в Чорткові, створено ліпнини – горельєф славетного бургомістра Чорткова Людвіка Носса і барельєфи найвідоміших старовинних споруд міста – ратуші, народного дому імені К.Рубчакової, окружного суду (нині – інституту підприємництва і бізнесу) та ін. Шкода лишень, що на той момент ще не було відомо, як бурмістр виглядав насправді. Уперше на оригінальне фото Носса зовсім нещодавно випадково вдалося натрапити поціновувачці старожитностей нашого міста Олександрі Чепизі.
Оновлено й гвинтові сходи, що ведуть на оглядовий майданчик під самісінький головний хронометр міста. Уздовж них на стіні містяться старовинні годинники, що символізують плинність часу, подаровані відомим чортківським колекціонером старовини Петром Дубиною.
Сам оглядовий майданчик наразі ще не готовий для прийому відвідувачів, однак автору цих рядків таки вдалося там побувати з групою тернопільських журналістів. Повірте, звідти відкриваються чудові види на місто, що аж перехоплюють дух. Однак є надія, що за якийсь проміжок часу й наш Чортків матиме свою власну оглядову вежу, доступну для туристів, на кшталт Львова, Франківська та інших міст, що знають собі ціну.
Відрадно, що у наш складний час не бракує ентузіастів своєї справи, залюблених у рідне місто, завдяки яким фактично на рівному місці з’явилася ще одна цікава туристично приваблива локація старого Чорткова. «Місце, де оживає дух самоврядування та історичної спадщини міста», – таке оригінальне означення музею магдебурії пропонує Чортківський туристично-інформаційний центр. І, мабуть, має рацію.
