Йдеться про пам`ятник у лемківській столиці краю – місті Монастириська. Як коментує очільник Чортківської районної громадської організації «Лемківщина» Богдан Дудяк, історія зі створення його тягнеться ще від 2002 року. Досі там вшановується пам`ять покладанням квітів та запаленням лампадок біля каменя.
– У Монастириській споруджуватиметься музей лемківської культури, для чого передбачено площу у 800 квадратних метрів, та й кошти виділені Кабміном, – коментує п. Богдан. – Лемківська столиця чекала на такий знак дуже довго, тому він там має бути найвеличніший. Має постати пантеоном величі, трагізму і слави.
Конкурс на творення знака був оголошений Всеукраїнським товариством «Лемківщина» спільно з обласною владою Тернопільщини. Першого разу надійшло чотири роботи, в тому числі дві – авторства подружжя Дудяків. Але, мабуть, так судилося, що мав бути й наступний – щоб вони дісталися змоги реалізувати своє творче бачення наповну.
Удруге вже було подано 13 робіт. Ідея Богдана та Ярослави Дудяків здобула перемогу.
– Ми взяли образ каплички, але зробили ескіз пам`ятника, – деталізує Богдан Дудяк. Доповнює: – Це було новаторство, нова філософія.
І далі:
– Це є ротонда: на круглому п`єдесталі або антаблементі, якщо фахово, громадяться чотири гранітні пілони догори навхрест. Вони утворюють чотири вхідні арки під кутом дев`яносто градусів. Коли людина входить з широкого простору у вузький, це додає особливого психологічного сприймання.
Зовні пілони рівні, вертикальні й обірвані, зі збитою фактурою. А внутрішньо вони гладкі, відполіровані та нахилені всередину. Чому чотири? Бо маємо чотири княжі гербові землі: Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя.
Капличка відкрита з усіх сторін. На пілонах знизу догори вилиті в бронзі назви всіх населених пунктів, що зазнали депортації.
– Це факт історичний, це наша етнічна територія, де проживало 90 відсотків українців, депортованих у 1944-1951 роках – підкреслює п. Дудяк – Угорі пропонуємо чотири герби тих земель – княжі герби. Вони існують і по сьогодні. Пілони з тими гербами і рельєфом взяті в круг, у бронзі вилиті. Історія кругла, тому зверху є круг – не баня, а половина лемківської писанки, пів яйця. Воно теж із бронзи, ажурне, тобто має просвіти. До речі, скульптор, з яким співпрацюємо, а це – Володимир Ропецький, автор пам`ятника нашому молодому Шевченку на центральній площі в Чорткові, запропонував заповнити той ажур гутним склом. То – художній вітраж.
Завершується дев`ятиметровий знак лемківським патріаршим хрестом з круглим вінком. По центру висітиме дзвін – щоб лунати в пам`ятні дні. У писанці всередині знаходитимуться два прожектори. Один спрямовуватиметься в небо – через той ажур, другий – вниз: щоб залити середину і м`яко вийти назовні.
Ось таке архітектурне рішення.
Подружжя Дудяків розповідає, що відразу після засідання конкурсної комісії в Тернопільській ОДА давали інтерв`ю з приводу UA: Українське Радіо – Тернопіль. І їх запитали, скільки відсотків трагізму в їхньому проекті. Вони відповідають: 20 – без сумніву, трагізму. А інші 80 – оптимізм, рух в майбуття.
(Відео можна переглянути тут).
Богдан Дудяк за нагоди наводить цитату з виступу на цьогорічній «Лемківській ватрі» у Ждині голови Світової федерації українських лемківських об`єднань Ярослави Галик: «Лемки – так як живе срібло: ти його розкинь, а вони всі сходяться докупи». І що лемки – то ген українства.
