Неймовірні почуття радості: Чортків урочисто, з хлібом-сіллю зустрів свого Героя – Руслана Кульбарака, який повернувся до рідного дому після довготривалого російського полону.
Перші кроки вулицями рідного Чорткова воїна Руслана Кульбарака після дворічного полону. На його плечах – жовто-блакитний прапор.
Сонячно усміхнувся день 1-го липня, відрадність та водночас неабияке хвилювання охоплювали всіх і кожного, хто прийшов на центральну площу Чорткова, щоби зустріти Руслана, привітати його з таким довгоочікуваним поверненням додому, подякувати за мужність. І, мабуть, ніхто з много-многолюддя не стримував сліз таких щемливих моментів: він повернувся, він вдома – наш захисник, наш Герой!
– Коли я один із перших, – мовляв міський голова Володимир Шматько, не стримуючи сльози зворушливості, – дізнався, що серед 54 зниклих безвісти воїнів з нашої громади є наш земляк, житель Чорткова – Руслан, то словами тих радісних емоцій просто не передати. Так хочеться завжди зустрічати живих (!) героїв. І ось – поки що один наш воїн, із тих, хто вважається зниклими безвісти з Чортківської громади, повернувся до рідного міста після невеличкої реабілітації. І сьогодні щасливий день: на площі Героїв Євромайдану чисельною громадою ми з вдячністю вітаємо з поверненням Руслана Кульбарака. Попри цю радісну подію кожен із нас має задуматися над тим, чи достатньо ми робимо для того, щоби якнайшвидше завершилася війна і наші захисники повернулися живими додому. Нам усім слід цінувати живих і пам’ятати загиблих Героїв, підтримувати і допомагати сім’ям, рідні яких на фронті, чи зникли безвісти, а чи загинули. Саме щира підтримка відрізняє нас від мордовії, московії, бо людське життя в Україні – понад усе.
Не передати того трепету, який пробирав до глибин душі, спонукаючи серце пришвидшено битися, коли до мікрофона підійшов Руслан Кульбарак:
– З першого дня повномасштабного вторгнення ворога в Україну я вступив на військову службу. Служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, у батальйоні охорони ЗСУ. В 2022 році підірвавшись на мінах, лікувався в госпіталі. Згодом перевівся в 68-у окрему єгерську бригаду і воював проти ворога, захищаючи Батьківщину і український народ. При виконанні бойового завдання ми потрапили в полон: хтось із моїх побратимів загинув, хтось був поранений. Відвезли нас в сибір, в алтайський край. У полоні я був два роки і чотири місяці. Й ось, на щастя, я повернувся до рідного Чорткова. Дякую всім за теплу зустріч, за щирі слова. Бажаю всім гарного дня, міцного здоров’я та мирного неба. Слава Україні!
За особисту мужність, самовіддані дії, проявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі, зразкове виконання службових обов’язків, титанічні зусилля, самопожертву та героїзм Руслана Кульбарака, солдата, оператора гранатометника, нагороджено відзнакою Чортківського міського голови за честь і відвагу.
Нагадаємо, Руслана Кульбарака звільнили з полону в травні під час обміну полоненими у форматі 1000 на 1000 між Україною та росією, що став можливим завдяки міжнародному посередництву, зокрема – Туреччини.
Урочиста зустріч завершилася гучномовним виконанням усіх присутніх Славня України. Та люди не розходилися. Багато хто хотів особисто привітати, подякувати і обійняти Руслана. До нього підходили рідні воїнів, які досі живуть у невідомості про своїх синів, братів, чоловіків. Показували Русланові фотографії: може, знає, може, бачив чи чув…
І ось в якийсь момент, кульгаючи на ногу, до Руслана підходить чоловік, голову якого вже густо посріблила сивина, і питає: «Друже, пізнаєш?». Сльози на очах… У чоловіків помітно тремтіли руки, ноги; тремор охопив їхні вуста… Обнялися! Зустрілися побратими!
Побратим Руслана – Олег Ставничий. Каже: «На фронті я був з великою бородою, тому, мабуть, важко тепер мене упізнати. Та Руслан пригадав мене по позивному – «Владика». Ми разом воювали у складі одного з батальйонів 68-ї єгерської бригади. Знаєте, мені доволі пощастило, бо в ті дні, коли хлопці виходили на завдання і потрапили в полон, я був у відпустці після поранення. А так – я мав би бути з ними в полоні. Тепер ось вдома. Руслан справжній військовий, він – захисник, він – відданий патріот своєї Батьківщини, він завжди був першим. Радість, неймовірна радість, що мій побратим повернувся з рашистської неволі».
Попереду в Руслана шлях до відновлення, адаптації, і ми всі повинні бути поруч, аби він відчував підтримку і знав, що ми є надійною опорою для нього та й загалом для всіх наших захисників.
Щире многоголосе «Дякуємо!» дітвори за чисте небо над головою і спільна світлина з Героєм.
Дай, Боже, щоби всі наші захисники і захисниці повернулися живими до своїх рідних, до своїх родинних гніздечок. Слава Україні! Слава нашим захисникам – Героям!
