Порівняно недавно такого професійного свята не було в календарі. Воно встановлене президентським указом лишень 16 липня 2004 р. Хоча у світі Міжнародний день бухгалтера щорічно відзначається з 1972 року, щоправда, в інший день – 10 листопада, коли побачила світ книга венеційського математика Луки Пачолі «Все про арифметику, геометрію і пропорції» (1494 р.), якого вважають «батьком бухгалтерії». Одним із таких «батьків» у нас, на Чортківщині, можна по праву вважати головного бухгалтера приватного агропромислового підприємства «Дзвін» Івана ГЕЙНУ, котрий незмінно трудиться у господарстві ось уже 44-й рік, з них 36 очолює цю службу. Сьогодні, у День бухгалтера, наша з ним розмова.
– Знаєте, я не люблю зайвого галасу. Бухгалтери – люди не публічні. Ми звикли більше працювати з документами, – мовить з порога Іван Дмитрович.
І справді, він має рацію. Важко пригадати за немалий стаж роботи в районці, коли б ми поміщали на шпальтах газети публікації про бухгалтерів. А між тим, без бухгалтерії не обходиться сьогодні жодне, навіть дрібне підприємство. Бо якщо в рахунках не буде порядку, то в усьому іншому й поготів.
– Пригадайте-но, як Ви прийшли у бухгалтерію? Ваші батьки часом не мали стосунку до цієї професії, як це часто трапляється у вчительських чи лікарських династіях?
– Та ні, вони були простими селянами-колгоспниками. Народився я в Угрині, а коли мені виповнилось шість років, батьки переїхали до Звиняча. Мама трудилася на нормі буряків. Батько помер, коли мені було дванадцять. Не знаю чому, але я змалку полюбив цю професію, поставивши собі за ціль вивчитись на бухгалтера. Щоправда, лише з третьої спроби вступив на навчання.
У 8-му класі подав документи до технікуму бухгалтерського обліку, що тоді був у Копичинцях. Здав екзамени, але не набрав необхідної кількості балів, тож пішов до дев’ятого класу в Білобожницьку десятирічку. Закінчивши школу, уже вступав в інститут, але не пройшов по конкурсу. Пішов до війська. Закінчуючи службу, взяв направлення з військової частини і, пройшовши співбесіду, врешті-решт став студентом підготовчого відділення Тернопільського фінансово-економічного інституту – моєї alma-mater, яку постійно згадую з любов’ю.
У 1981 році закінчив інститут. Пів року пропрацював у Кобиловолоках Теребовлянського району, звідки мене переманили сюди – звільнилося місце бухгалтера. Як сьогодні пам’ятаю: 23 лютого 1982 р. прийшов на роботу в бухгалтерію колгоспу «Правда» села Звиняч.
– Так одразу й головним?
– Ні, що ви! Помічником бухгалтера. Тоді головбухом у нас був Новицький Іван Антонович, а я уже ним став у 1989 р. З тих пір ось уже 31 рік очолюю бухгалтерську службу підприємства. Спочатку колгоспу, потім ААГ «Правда», тепер – ПАП «Дзвін». Фактично у мене один запис у трудовій книжці…
– Цікаво дізнатись, як воно було – працювати бухгалтером тоді і тепер. Що у той час являла собою бухгалтерія? Нинішнє покоління, мабуть, і не уявляє, як можна порахувати без комп’ютера.
– Пам’ятаю ті часи, коли ми, бухгалтери, рахували рахівницею. Навіть калькуляторів тоді ще не було. Користувались також масивними залізними радянськими арифмометрами «Фелікс». Згодом з’явились обчислювальні машинки, що вмикались у розетку…
А у нашій роботі, як і в кожній, як раніше були свої плюси і мінуси, так вони є і тепер. Скажімо, тоді ми не мали справи з податковою, адже колгоспи були звільнені від податків. Сьогодні навпаки – весь облік зав’язаний на податковій. Колись ревізію нам проводили з управління сільського господарства, тепер податкова приїздить. Той обсяг роботи, який маємо сьогодні, ми без комп’ютерів просто не осилили б: нарахувати єдиний соціальний внесок, стягнути податки, утримати військовий збір, пільги тощо. Ми починали з 1450 га землі, зараз маємо в обробітку близько 10 тис. га, близько 330 працюючих. Одну зарплату робимо три-чотири дні…
– Не раз доводилося чути свого часу від ваших колег-бухгалтерів, яка то була величезна проблема – звести баланс у колгоспі.
– О-о! То була ціла історія! Це називалося «річний звіт», що містив більше ста сторінок. Повно паперів, все вручну доводилося писати, заповнювати кілька таблиць. Спочатку вносили дані олівцем, щоб не вилізли помилки, аж тоді наводили ручкою.
Щось зо два тижні сиділи до вечора на роботі, аби всі цифри звести докупи. Причому всі вони мали «зіграти», бути між собою пов’язані. Якщо ти здав річний звіт, тоді по праву міг рахуватися справжнім бухгалтером.
Здавали його по кілька днів в управлінні сільського господарства, що містилося там, де сьогодні міська рада. Опісля ще засідала балансова комісія, де ми доводили наші показники, підбивали підсумки за рік, озвучували плани. А наш колгосп тоді був одним з найгірших в районі, відповідне й ставлення було. Бувало, вручали нам популярний у ті часи сатиричний журнал «Перець» як найгіршим. (Сміється). Це вже коли у 1994 році прийшов до керівництва господарством Василь Степанович Градовий, воно поступово стало спинатися на ноги. Звісно, само по собі це не сталося. За цим стояла важка праця…
– Як гадаєте, з точки зору бухгалтера, завдяки чому господарство з останнього в районі стало провідним? Чи є тут певна заслуга бухгалтерської служби?
– Що таке бухгалтерія? Це підрозділ підприємства, який проводить документально всі фінансово-господарські операції. Тут все взаємопов’язано.
Як відомо, у 90-ті роки були важкі часи не лише для нас, а й всієї країни. Грошей не було, кредитів не давали. Це зараз нас просять банки брати кредити, а тоді навпаки – ми з директором їздили просити. Щоб їх отримати, вивчали нашу платоспроможність. І то далеко не завжди їх давали.
І до Києва з Василем Степановичем чимало наїздилися, і взаємозаліки проводили… Тоді існувала така державна програма – відшкодування коштів на так званий соцкультпобут. Нам вдалося до неї потрапити, здається це був 1998 р.: зробили взаємозаліки і відшкодували частину коштів за газифікацію села, завдяки чому мали можливість хоч трішки стати на ноги.
Зазначу, що в першу чергу успіх залежить від керівника. Його вимогливість, дисципліна, настирливість, наполегливість, ну і – важка праця. Василь Степанович старався сам робити і не давав спуску іншим. Пияків одразу вигнав, не терпів брехунів – колись за колгоспу воно як було?..
Пригадується, ми дорощували телят – приймали маленьких і утримували до відповідної ваги 100-150 кг, здаючи потім на відгодівельний. Ціна на молодняк була відверто низькою, а відгодівельний здавав худобу на м’ясокомбінат уже куди дорожче. Тобто вони мали гроші, а ми бідували. Василь Степанович і цю ситуацію «вирулив».
Хочу сказати, що ми одразу взяли курс на те, щоб впроваджувати все нове, у тому числі – в бухгалтерії. Ми одні з перших у районі ще у 1994-1995 роках впровадили комп’ютеризацію обліку, коли ще, грубо кажучи, ніхто не мав комп’ютерів. З того часу змінили вже три програми бухобліку, нині хочемо встановити ще новішу, на що піде рік часу. Тобто постійно потрібно вдосконалюватись. Сьогодні і людей у бухгалтерії удвічі-тричі менше, ніж було колись. Пригадую, в часи колгоспу разом з касиркою нас нараховувалось дев’ятеро бухгалтерів, лишень в конторі працювало 16 осіб.
– Може, познайомите нас зі своєю «командою»?
– Звичайно. Тетяна Василівна Дудар – заступник директора з фінансової частини, заступник бухгалтера Надія Василівна Рудько, бухгалтер Наталія Вікторівна Жиркова, бухгалтер по розрахунках з пайовиками Ганна Павлівна Воробець, касир Юлія Михайлівна Тешля та менеджери Володимир Ігорович Уличний і Володимир Євгенович Тешля. Крім того, маємо бухгалтерів на кожному виробничому відділку: Галина Олександрівна Коренецька – у Ридодубівському, Ольга Степанівна Галабурда в Лосячі, Надія Ярославівна Лизун в Бурдяківцях і Марія Степанівна Коковська (Вербівці). Вони ведуть первинний облік, маючи дистанційний доступ до нашого серверу, а решту доробляємо тут, на місці.
На знімку: бухгалтер по розрахунках з пайовиками Ганна Воробець, заступник директора з фінансової частини Тетяна Дудар, головний бухгалтер Іван Гейна, бухгалтер Наталія Жиркова, бухгалтер відділку с. Вербівці Марія Коковська, заступник бухгалтера Надія Рудько
– Мабуть, Ви – найстарший серед бухгалтерів аграрної галузі в районі?
– Ні, є ще старший від мене: у «Довірі» Орест Маркович Джума працює, недавно йому сімдесят минуло.
– Хто для Вас є зразком бухгалтера, можливо, з тих, хто уже зараз на пенсії?
– Крім вищеназваного Ореста Марковича, назву Володимира Михайловича Ранюка з Джурина, з яким ми впроваджували автоматизацію і комп’ютеризацію в бухгалтерії; Марію Костянтинівну Король з Базара, на жаль, нині покійну; Наталію Михайлівну Бойчук з ПАП «Довіра», теж уже спочила у Бозі. Ми з нею ровесники, вона для мене слугувала незаперечним авторитетом. З молодшого покоління – Наталію Мирославівну Левчук зі Свидови (ПАП «Фортуна»). Раніше у нас в сільгоспуправлінні щотижня проходили наради, постійно бачили один одного. Тепер навіть не знаю в обличчя молодих бухгалтерів. Приміром, на нашому «керунку», крім нас, більш нікого немає.
– Ви більшу частину життя пропрацювали поруч з В.С.Градовим, спочатку рядовими спеціалістами, тепер він Ваш керівник. Як Вам працюється в його команді?
– Гадаю, якби не справлявся з роботою, то, мабуть, не працював би досі. Він прийшов на рік пізніше за мене, а вже у 1994-му став головою колгоспу. 31 рік йдемо разом по життю. Разом будувалися, разом пройшли найважчі часи: розпаювання землі, майна, грошей не було, кредитів також… Ще й в боргах були. Знаєте, до того, як він до нас прийшов, три роки підряд цукрові буряки зимували в полі… Однак з часом господарство повністю розрахувалося з пайовиками за майно, масу грошей виплатили людям, різним постачальникам. Та що я буду вам розповідати? Ви ж у нас не раз бували і від директора, мабуть, не раз про це чули.
Василь Степанович тепер мене трохи розвантажив роботою, бо й роки вже не ті, можна покластися на молодих спеціалістів. Із завтрашнього дня відправляє мене у відпустку… Підтримка від нього є завжди. Головне, щоб ти справувався в роботі, а від себе він нічого не пошкодує. Чи техніку потрібно оновити, чи ще щось – питань немає. Все, що треба – лиш би це принесло користь у роботі.
За стільки років ми з директором розуміємо один одного з пів слова, навіть з одного погляду. Бухгалтер – професія нерозмовного жанру, тут багато балакати не треба. Отримав мовчки документи, зробив з ними порядок і все…
Знаєте, цілком могло вийти й так, що я б і ніколи не став бухгалтером.
Пройшовши співбесіду на підготовче відділення і ще не знаючи, чи вступлю до вузу, пішов влаштовуватися на роботу до Чорткова на ремзавод; в армії служив мотористом. Уже й спецівку видали – завтра мав приступати до роботи. Приїхав додому, а тут листоноша приносить повідомлення, що мене зарахували на навчання. Не знав, що робити, чи потягну фінансово. Вже хотів їхати забирати документи, а люди кажуть: йди вчитися, якось воно буде. Інші платять купу грошей, щоб вступити, а тебе задарма беруть, і ще й вагаєшся. Відвіз назад той спецодяг. Добре, що мене тоді переконали. Не знати, як би воно потім склалося…
– У мене складається враження, що бухгалтери – це досить «сухі» люди у житті. Одні папери, цифри… Де Ви знаходите собі розраду? Чим заповнюєте свій духовно-культурний простір? Як проводите дозвілля? Розкажіть трохи про свою сім’ю.
– Відпочинок – це зміна виду діяльності. Якщо на роботі більше працюєш головою, то вдома треба розвантажуватися фізично. Разом з дружиною, Галиною Степанівною – вона у мене вчителька, тримаємо город – в селі без цього неможливо. Молодша донька Оксана цьогоріч закінчила Галицький коледж, вивчала комп’ютерні науки. Нещодавно їздив на вручення диплому. Мені приємно, що їй особисто вручав документ про освіту, як відмінниці навчання, міський голова Сергій Надал. Старша донька Софія закінчила наш медичний коледж, заочно навчається у Тернопільському медуніверситеті, паралельно працюючи фармацевтом в аптеці.
Як проводжу дозвілля? У неділю зранку йду до церкви, потім на футбол, якщо сільська команда проводить домашній матч. Заступник директора Василь Градовий-молодший і менеджер Володимир Тешля виступають за команду. Минулої неділі виграли у Поділля – 3:2. Гарний був матч, команда зараз йде на третьому місці в турнірній таблиці…
Уперше побували на відпочинку всією сім’єю десять років тому в Болгарії на морі. У Моршині двічі були. Нині, на схилі літ, уже й немає охоти кудись подорожувати. На курорт потрібно їхати здоровому. Тепер потрібно більше пришануватися, поправити здоров’я тощо.
– Маючи за плечима багатющий неоціненний досвід, як вважаєте, якими якостями повинен володіти хороший бухгалтер?
– Насамперед бути професіоналом. Слідкувати за законодавством, яке постійно змінюється, старатися впроваджувати все нове. Скажімо, якби я на рік чи два відійшов від роботи, було б уже важко потрапити «в колію».
– …ну, і чесним на руку, постійно маючи доступ до немалих сум грошей…
– Це навіть не обговорюється. Звісно, порядність і чесність. Спокус у нашій справі багато. Часом за день проходить через твої руки не один мільйон коштів…
– Побутує такий вислів: «Він щасливий від Бога». Ви можете так про себе сказати, пропрацювавши бухгалтером стільки літ на одному місці?
– Посада – посадою, потрібно ще й любити свою роботу. Якщо ти займаєшся улюбленою справою і отримуєш задоволення від неї – це вже добре. Постійно про це наголошував своїм дітям, не наставляючи їх, куди йти вчитися. Бо рано чи пізно воно вилізе боком.
Звичайно ж – я щасливий. Маю улюблену роботу, мудрого керівника. Чого більше треба?
Раніше ми часто зустрічалися після закінчення інституту. Пригадую, як з’їхались, здається, на 25-річчя, уже тоді мало хто з нас працював за спеціальністю. Колгоспи розпалися, хтось подався в міську раду, хтось у податкову. На сьогодні бухгалтером, напевне, я один залишився…
– Ну, і наостанок, що б Ви хотіли принагідно побажати з нагоди професійного свята – Дня бухгалтера?
– У першу чергу привітати своїх колег-бухгалтерів і всіх, хто обрав цей нелегкий кусень хліба. Раніше такого свята не було в календарі, і добре, що воно нині є, держава вшановує нашу працю. Повірте, це – нелегка робота, не кожен сприймає її адекватно, але без бухгалтерії сьогодні не обійтись.
Передусім побажати миру та перемоги, що сьогодні найголовніше для країни і кожного з нас. А також побажати здоров’я, щастя і, як-то кажуть, щоб баланс завжди «грав» в усьому – і на роботі, і в житті.
– Вітаємо і Вас, і у Вашій особі всіх бухгалтерів з професійним святом! Довгих літ вам життя і плідної праці!
