У свято Успіння Пресвятої Богородиці, 15 серпня, по обіді, у селі Малі Чорнокінці до місця вічного спочинку усією громадою провели старшого сержанта, командира відділення ХЛОПЕЦЬКОГО Михайла Степановича, котрому у листопаді цього року могло б виповнитися 58 років.
Відважний воїн, у жилах котрого текла козацька кров, адже рід походить із невеличкого, вже не існуючого хутора Заваликут неподалік Чорнокінців, закладеного трьома братами-козаками, що прийшли сюди після зруйнування Катериною ІІ Запорізької Січі, ще у перші дні повномасштабного вторгнення зголосився добровольцем на фронт. Глибокий патріотизм передався йому через покоління і від дідового брата – вояка УГА, відомого громадського діяча й адвоката, посла польського сейму Івана Заваликута. Тож неспроста він перебрав собі позивний «Бистрий» від славного командира куреня УПА «Сірі вовки» з сусідніх Великих Чорнокінців Петра Хамчука.
Фото: Колиндянська сільська рада
Уже 1 березня 2022 року Михайло заявився у Чортківський РТЦК та СП і був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку служив на Херсонщині, виконуючи обов’язки командира відділення контрольно-технічного пункту військової частини А7087. Згодом його підрозділ було перекинуто на пекельну Донеччину. З одного із бойових завдань в районі населеного пункту Ласточкино з двадцяти бійців повернулося лише троє. Михайла серед них не було. І з того трагічного дня 19 лютого минулого року вважався зниклим безвісти...
Приспущеними жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами на воротах чи не кожного подвір’я і вистеленою квітами дорогою від дерев’яної каплички при в’їзді в село й аж до рідної домівки зустріли односельці свого Героя.
Його доглянута й добротна причепурена оселя помітно різниться поміж інших, адже був майстром на всі руки, міг полагодити будь-які механізми. До війни трудився механізатором у місцевому аграрному підприємстві «Обрій», де йому доручали найскладнішу сучасну техніку.
Лише з теплом і повагою згадують про нього жителі Малих Чорнокінців. Завжди на позитиві, любив жартувати, умів підбадьорити словом. Був добрим, чуйним і уважним до людей. Входив до церковного братства. Буваючи у відпустці, ніколи не скаржився на важкі воєнні будні, мовляв, усе нормально.
Був гарним сім’янином. Мав кохану дружину Марію, двох донечок Лесю та Олю, що подарували дідусю трьох онуків – Артема, Матвія та Сашка. Любили його у селі – це відчувалося в усьому. Гірко плакали на похороні і старі, і малі...
Простившись з Михайлом на рідному, збудованому його золотими руками обійсті, траурна процесія вирушила до церкви Святої Первомучениці Теклі УГКЦ, де відспівували тіло Героя п’ятеро священників.
У променях вечірнього сонця, що ховалось за обрієм, з належними військовими почестями, у прибраній білим атласним полотном ямі схоронили мужнього воїна Хлопецького Михайла, котрий віддав своє життя за Україну і кожного з нас. Вічна пам’ять Герою!
