Сьогодні, у п’ятницю, 22 серпня, напередодні найбільших національних свят – Дня Державного Прапора і Дня Незалежності України – у Чорткові до місця вічного спочинку провели 38-річного молодшого сержанта ЗСУ, майданівця, активного учасника столичних протестів у часі Революції Гідності МЕЛЬНИКА Миколу.
Оселя Мельників – одразу за пам’ятним знаком Героям Небесної Сотні, що побіля церкви Святої Покрови. Тож усю прилеглу площу заполонив люд в часі чину похорону, оскільки на тісному подвір’ї усі б не помістилися. Прибуло багато військових, адже Микола після півторарічної служби в АТО/ОСС довший час служив в одній з частин у нашому місті.
Чимало доброго розповідали про відважного воїна його рідні і близькі. У п’ятирічному віці хлопчик залишився на руках однієї матері разом з двома старшими сестрами. Був сміливим і чесним. У школі його пам’ятають як доброго, щирого і справедливого учня. У часі відпусток навідувався до рідної шостої ЗОШ, даючи учням уроки мужності і патріотизму.
Без роздумів поїхав до Києва на Майдан виборювати європейський вибір країни. Коли сепаратисти за підтримки росіян намагалися захопити Донбас, відправився у зону проведення АТО/ОСС. Вирішив не відсиджуватися у тиловій частині, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, написавши рапорт на переведення у бойовий підрозділ. Більш як три роки був на війні. Служив на посаді командира міномета мінометної батареї в/ч А 2938. Нещодавно внаслідок ворожого мінометного обстрілу отримав важке поранення. Тиждень боролися в госпіталі лікарі за його життя, однак безрезультатно. 13 серпня його серце зупинилося...
В часі прощання з тілом покійного на подвір’ї церкви з теплотою згадував Миколу настоятель храму отець Михаїл Левкович, адже знав його змалечку. З дитинства він часто приходив до святині разом з матір’ю та старшими сестрами. Увесь його «останній заробіток» в часі читання Євангеліє священнослужитель передав згорьованій молодій дружині Надії, котра надалі сама виховуватиме їхню кровинку – п’ятирічного синочка Михайлика.
Коли траурний кортеж від’їхав від воріт храму до місця вічного спочинку, з неба пустилася сильна злива. Однак в часі погребіння дощ дивним чином припинився. Мабуть, Микола сильно хотів, щоб ми могли належним чином його поховати, – зауважив священнослужитель.
Схоронили у вишиванці – такою була остання воля мужнього воїна – на Алеї Героїв міського кладовища по вулиці Ягільницькій з усіма належними військовими почестями.
P. S. Трагедія цієї глибоко-патріотичної родини посилюється ще й тим, що двоюрідний і троюрідний брати Миколи пропали безвісти на війні. Дай, Боже, аби вони повернулися додому живими і щоб зупинилися смерті наших захисників...
