«Зарваницька Матінко Божа, Ти звільняєш усіх людей з тенет злиднів і нещасть, обдаровуєш їх Своїми щедрими ласками і радістю. Бо ти Свята і безгрішна! Ти Мати Всемогутнього Бога і Церкви!». Це – невеличкий фрагмент однієї з молитов, низку яких гармонійно вплетено в окремі розділи другого, доповненого видання книжки письменника та журналіста, нашого колеги по перу Володимира Погорецького «До стіп Зарваницької Матері Божої».
На такому втішному доданку, що сприяє одухотворенню прочитаного та налаштовує на молитовний настрій, наголошує у передньому слові до видання духівник і також журналіст отець Орест Глубіш. Доробок В.Погорецького він означує за ще одну творчу цеглинку, вміло покладену в духовну будову Зарваницької святині.
Книжка «До стіп Зарваницької Матері Божої» вперше побачила світ ще у 2003 році. Пригадую, я й тоді мала за щастя та духовну втіху переповідати свої враження від свіжого видання на шпальті рідного часопису «Голос народу». І ось тепер, коли тримаю в руках примірник щойно отриманого з друку другого, доповненого видання з дарчим підписом автора, – ефект дежавю, хоча насправді в душі громадиться ціла сув’язь нових ноток сприйняття. Адже, як слушно зауважує письменник, «відтоді багато води спливло – не озеро, а ціле море». Марійський духовний центр у Зарваниці збагатився численними культовими спорудами, мільйони прочан відвідали це святе місце. Яке лиш захоплення викликає Український Єрусалим – унікальний комплекс, що вміщує в собі копії найбільших християнських святинь Святої Землі. До спорудження його долучалися й майстри-будівельники з Чортківщини, про що свого часу також розповідав «Голос народу».
У доповненому розділі автор видання, про яке йдеться, надзвичайно вдало виокремив фрагмент з книги «Паломницька святиня Матері Божої в Зарваниці», що вийшла з-під пера священника Марійського духовного центру отця Дмитра Квича у 2009 році. Там зазначається, що, попри труднощі зі зведенням святині, особливо такої величної, як Зарваницька, «набагато важчим є щоденне будування храму людських душ». «Усі перспективні ідеї спрямовані саме на цю найважливішу мету – духовне зростання й будування храмів у людських серцях», – це вже слова В.Погорецького. Достоту влучне таке твердження нині, в епоху воєнної доби, у час всенародного подвигу та всенародних страждань і терпінь українців.
«…плачуть перед образом Богоматері воскові свічки. Тисячі прочан, у яких горя безмірно більше, ніж щастя, приходять, приїжджають до Зарваниці. Тут вони зцілюються від різних недуг, знаходять душевну рівновагу і спокій. До німих повертається дар мови, до незрячих – прозріння, каліки зоставляють свої милиці. І таких прикладів за багатовікову історію Подільської святині було безліч…». Цілителькою душі й тіла нарік автор книжки Зарваницьку Матінку Божу. Численними зворушливими переповідками (упродовж дев'яти століть – починаючи з 1240 року) підтверджень такому означенню густо рясніють сторінки видання.
Сконцентровано увагу, що як заплату про заступництво в шанобливому поклонінні Зарваницькій Богоматері чудотворній складено три молитви (дві прозових, одна – поетична). Окрім того, складено і відправляють особливий акафіст «Чудотворній Матері Божій Зарваницькій», що охоплює 13 кондаків і 12 ікосів. Кожний ікос закінчується звертанням-рефреном: «…радуйся, Царице Поділля, Зарваницька Матінко Божа».
«Стою навколішках перед чудотворною іконою Зарваницької Божої Матері і плачу. Сльози мимоволі навертаються до очей, перехоплюють дух, бентежать сумління…». Цю фразу, з якої власне й розпочинається оповідь, згаданий вже вище автор переднього слова о. Орест Глубіш називає своєрідним ключем для розшифрування задуманого і написаного. А закінчується книжка віршем Володимира Погорецького з поетичної збірки «Великодні дзвони», де він розповідає про свій віщий сон, де об'єднавчим символом є Богородиця – Мати всіх християн.
Нема конфесій… Є один Христос.
Усі живуть у злагоді і мирі.
Не дошкуляє, не пече мороз,
А почуття із серця линуть щирі.
Нема прокльонів… І проклять нема.
Один є пастир і одне є стадо.
Чуває Бог єдиний над всіма,
І всі Його завжди стрічають радо.
Видання ілюстроване малюнками, зробленими у Марійському духовному центрі художником-графіком, чортків'янином за родом Андрієм Боярином. Їх і графікою не назвеш – адже в графічному варіанті зазвичай більш категоричне вирішення. А ці малюнки м’які і надто чутливі, дуже дохідливі у сприйнятті. І разом з текстом створюють особливу тканину оповіді, злучившись в одне-єдине ціле та прямуючи до найглибших душевних глибин.
