«Воротами міста» прийнято називати залізничні двірці, через які потрапляють до нього подорожуючі і відповідно складають про місто перше враження. Однак і звичайні автобусні сільські зупинки з певною натяжкою можна такими вважати. Цьогорічного літа вони суттєво оновилися у двох вищезазначених населених пунктах Чортківщини. Причому зроблені руками одного майстра.
Мова – про 64-річного Романа Пендака із Ридодубів та його бригаду. Про «золоті руки» майстра знають далеко за межами Чортківського краю і навіть Тернопілля. Одних каплиць ним збудовано чи оновлено за двадцять літ понад сотню. А ще – споруджені хресні дороги побіля храмів, місця для водосвять, відреставровані фігури святих тощо. З останніх найбільш значущих робіт – меморіальний комплекс полеглим Героям, виготовлений з каменю-пісковику, що у Білобожниці. Ще один не менш масштабний подібний об’єкт нині на завершенні у Великих Чорнокінцях. На Збаражчині також будується місце пошанування нашим полеглим захисникам. Однак, поміж тим, знаходиться місце для втілення розуму і рук майстра у таких, здавалося б, банальних спорудах, як місця очікування і зупинки громадського транспорту.
Першою роботою Р.Пендака в цьому напрямку стала автобусна зупинка у Звинячі, виготовлена на замовлення аграрія-благодійника Василя Градового років десять тому, що стала справжнім художнім витвором і окрасою села. Віднедавна подібна візитна картка з’явилася й у сусідньому Косові.
Фото: з вільних джерел
До майстра звернувся місцевий житель Іван Верещук, мовляв, така якась вона стоїть сіренька (в прямому і переносному значенні), може б, ти щось пофантазував? Пан Іван – сам знаний майстер-будівельник, разом зі своєю бригадою наново її поштукатурив і за власний кошт, а також небайдужих сільчан – Ігоря Феника і Надії Штиник оплатив декоративні роботи пана Романа. В уяві останнього, за допомогою магії рук і цементу, клею й піску, звичайні металеві стовпи перетворилися на дерев’яні стовбури з розлогим гіллям, на фасаді споруди з’явився напис з назвою села, тинок з верболозу, кущі квітів, соняхи і т. ін. А на дахівці «живі бузьки» звили собі гніздечко.
В художньому оформленні пану Роману допомагала його старша внучка, 16-річна Марійка Деренюк, студентка Чортківського педагогічного. Ну і, звичайно, варто назвати увесь склад бригади Р.Пендака, на плечі якої випадають усі трудомісткі роботи: Василь Деренюк, Михайло Зінько і Любомир Юрків.
Цими хлопцями в часі виконання робіт з будівництва меморіального комплексу у В.Чорнокінцях паралельно оновлено й зупинку в сусідніх Чорнокінцях Малих. Фундатором виступив місцевий аграрій Степан Данилишин. А художню уяву сповна могла зреалізувати уже молодша онучка майстра – 15-річна Софійка Деренюк: заліснені зелені галявини і пагорби уздовж живописної річечки Нічлави, що протікає цим мальовничим селом, побілена хатинка вдалині з верболозом, і соняхи... Почерк майстра впізнається одразу... Направду гарно вийшло, правда ж? Лиш би надалі тут підтримувався порядок і ніхто не наробив збитків. Навіть не хочеться вірити, щоби комусь спало на думку спотворити таку красу.
