Цю привітну, з доброю-доброю енергетикою і трохи сором’язливу (як вона сама каже про себе) жінку завітати до редакції Чортків.City спонукала газетна рубрика «Сезон». Поняття начебто й обтічне, проте за ним – акцент на чудернацьких витворах природи-матінки.
Адже в пору достигання та збору плодів можна угледіти щось незвичне, часом – химерне. Та й пофантазувати слідом і собі. Нинішньої осені ми вже публікували в газеті добірки зі світлинами садово-городніх див: помідорів, картоплин, морквин, навіть грибів!
А нещодавно чортків'янка Валентина Славінська взяла та й принесла ось такі дві морквини – кумедні хитросплетінням їх окремих сегментів.
Дивишся і не ймеш віри, наскільки нестримна природа в своїй фантазії. Це фрагмент урожаю жінки на її дачі в передмісті Бердо, на вулиці, що так й іменується – Дачна, в напрямку до Угриня. «А ще в мене виріс пастернак з метровим коренем – уявляєте? – запрошує подивуватися ще з однієї причини. – Він, мабуть, заблудився: пішов униз замість догори», – жартує в тему.
Принагідно наша гостя ділиться втіхою, що, скориставшись порадою «голосонародівської» «Комори», нинішнього літа на площі, звільненій після дозрілого часнику, посіяла моркву. І та ще встигла вирости – така доладна! Як-не-як – другий врожай за сезон. Оці чудернацькі «примірники», щоправда, то – з озимого врожаю, тобто посіяного під зиму. А ще, коли викопала часник, посіяла горошок на зелений. Теж виріс: зібрала, каже, майже два літри.
У такий спосіб Валентина Василівна поціновує практичну сутність газетних публікацій, тобто корисність вміщених порад. Адже газета в її домівці не те, що роками, а десятиліттями – і подруга, й порадниця. Чверть віку жінка віддала ревній праці у сфері поштового зв'язку. Мешканців чортківських вулиць, які свого часу обслуговувала, – Середньої, Броварової, Підгірної, І.Франка, Горбачевського, досі називає зворушливо – «моя родина». «Моя дільниця – моя родина», – уточнює. Передплачувала, каже, по 400 примірників районки на своїй дільниці. «Хоч було тоді море найрізноманітніших видань, та районна газета неодмінно йшла у кожну хату», – додає.
З листоношею Валентиною Славінською ми знайомі давно. Ось таке її раритетне фото (друкарське кліше) датоване ще 1984 роком.
Плюс до нього – коротенька текстівка. Згодом, пригадується, друкувалася значно ширша замальовка про цю привітну жінку-трудівницю з сумкою, повною сердець. «Так-так, – погоджується гостя редакції, – листів адресатам доставлялося тоді багато, а ще – відкриток, поздоровлень. Сумка справді була важкенькою. Траплялося, що й власноруч писала листи від стареньких людей на їхнє прохання…».
Пригадується, в часі нашого професійного свята поміж друзів газети часто згадувалося ім'я працівниці районного вузла зв’язку Валентини Славінської – з наступним врученням грамоти чи подарунку. А ще її портрет красувався в середмісті на районній Дошці пошани. Бо роботу свою любила надзвичайно і з відкритим серцем поспішала до людей.
Пані Валентина родом з містечка Дунаївці на Хмельниччині. Разом з чоловіком спочатку поїхала до Стрия на Львівщині, а відтак – до Чорткова, надовго-надовго. Народила троє дітей, має п’ятеро внуків та вже двоє правнуків. Дуже любить поратися біля землі, тому багато часу залюбки проводить на дачі.
Не лише вирощує овочі та улюблені квіти, а й плекає «котячу ферму» (кимось покинутих чи заблудлих пухнастих братів наших менших), а ще – підгодовує горобців та синичок, голубів. Співає в церковному хорі найстарішого чортківського храму – Успенського.
«Маємо не втрачати людяності в будь-які часи, навіть такі похмурі, як тепер, – каже жінка. – І робити добро одне одному. Слушно, що у «Голосі народу» багато дописів, доступних для людей, на потрібні та бажані теми. Вони стимулюють до того, щоб відволіктися від важких думок, додають віри в нашу неодмінну перемогу у виснажливій через біль і втрати війні. Тому хочеться читати більше порад, розповідей про людські долі, бачити більше облич. І ми обов’язково вистоїмо».
