Так багато черпаємо всякої інформації, як-то кажуть, про всіх і про все, із соцмереж. Ось і ми, «голосонародівці», в мережі Інтернету дізналися про сьогоднішнього мого візаві – Руслана Пелехатого. Тим паче, що Руслан – наш краянин, уродженець Чортківщини. Тож хочемо, щоб і ви, шановні читачі районки, познайомилися з Героєм.
Руслан родом із Білобожниці, там пройшли його дитинство та юність. Після закінчення школи вступив до Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя, опісля його закінчення – строкова військова служба. У 2003 році став у ряди міліції.
Слід зазначити, Руслан Пелехатий – один із тих поліцейських, хто першим добровільно долучився до лав Об’єднаної штурмової бригади «Лють». Це було, як пригадує, наприкінці лютого – початку березня 2023 року.
Бойовий вишкіл і – на фронт
– Навчали нас бійці з чималим бойовим досвідом, – розповідає мій візаві. – Тренування були складними, але ми знали: саме це допоможе нам вижити на полі бою. Варто сказати, підготовка в поліції кардинально відрізняється від підготовки бійця військового, тому для нас було все нове, як вперше. Ознайомилися з роботою важкого озброєння – кулеметів, гранатометів, досконало вивчали тактику ведення бою; загалом доводилося фактично перенавчатися, як кажуть, з нуля.
Тож, пройшовши належну військову підготовку, пішов на фронт. Не хотів тривожити такою звісткою батьків, тому запевнив, що їду на Київщину на курси поліцейських для підвищення кваліфікації.
Влітку 2023 року вже виконував бойові завдання на передовій лінії фронту в складі полку «Сафарі».
Кожен вихід міг стати останнім
– Іноді штурм ворожих розташувань тривав добу, інколи утримували позиції по чотири дні поспіль. Свій перший бойовий вихід, мабуть, як і кожен боєць, добре і чітко пам’ятаю. До точки бойової позиції довелося добиратися п’ять з половиною кілометрів пішки. Територія безперервно прострілювалася ворогом і постійно була під контролем з повітря.
… Ми зайняли бойові позиції, а вранці – противник розпочав артобстріл. По наших двох точках прилетіло близько 180 снарядів різного калібру, а потім – по нас відпрацьовував танк. Ми встояли, але… Ціна тримання позицій була велика – загинули побратими.
Важко було… Ми, «лютівці», відійшли на раніше займані позиції та з бійцями 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу тримали оборону. У часі бойових дій ворог застосовував весь свій арсенал: важкі кулемети, гради, міномети різного калібру, неодноразово працював танк, пускали «НУРС-и» з гелікоптерів.
Руслан Пелехатий захищав країну від ворога на Донеччині, разом із побратимами брав участь у проведенні штурмових дій в населених пунктах Кліщіївка, Андріївка та Курдюмівка. У жовтні 2023 року на Бахмутському напрямку чоловік втратив ногу. Та, як каже, це зробило його ще сильнішим.
– Мамі не зізнавався, – мовить Руслан, – що на фронті, потім – що поранений. Не хотів зайвий раз турбувати, та ще й батька схоронили. Повідомив їй уже тоді, коли приїхав евакуаційним поїздом в Тернопіль і лежав в обласній лікарні… Хоча вона мені відразу сказала: «І кого ти обманював? Я і так знала, що ти воюєш. Материнське серце все відчуває».
Ампутація… Реабілітація
– Поранення отримав у кінці жовтня 2023 року поблизу Курдюмівки, коли з побратимами вже виходив з бойових позицій. Тоді за дві доби нам вдалося відбити два ворожих штурми, змінитися, але повернутися, на жаль, – трагічно…
Під час виходу з бойових позицій я побачив спалах біля лівої ноги. Упав і зрозумів, що наступив на протипіхотну міну. В голові миттєво спрацював закладений алгоритм: дістав із підсумка турнікет, наклав на ногу. Двоє побратимів, які йшли попереду, допомогли мені дістатися до безпечної зони. Орієнтувався скільки по часу на ногу був турнікет. Тож по прибуттю в госпіталь зрозумів: ногу однозначно втратив – ампутують.
Одразу після ампутації мене перевезли в Дніпро в лікарню, потім евакуаційним потягом до Тернополя, де провели ще кілька операцій, аби правильно сформувати ногу під протез.
Протезування робив у Тернополі – фірма «Форвард-Орто». Ближче до місця проживання. Чомусь дехто з наших бійців надає перевагу протезуванню за кордоном. Але ж і в нас – хороші спеціалісти. Я завжди намагаюся донести до хлопців інформацію, що зараз протезуватися цілком реально і якісно в Україні, тим паче – за рахунок державних коштів. Починаючи з 2025 року, було кардинально збільшено граничну суму вартості протеза.
Думаю, жодна закордонна фірма не має такої практики і досвіду як наші. Самі бачите, які події, що робиться, скільки хлопців поранених… Будь-який протез складається з тих самих закордонних комплектуючих, технологій. Протезування за кордоном доцільне тільки в тому випадку, якщо дуже складне поранення.
Після протезування Руслан став одним із тих, хто мав можливість випробувати нову систему для протезів ніг від австрійських фахівців – вона дозволяє відчувати протез, як власну кінцівку. Окрім того, ветеран повернувся на роботу й одразу ж почав займатися спортом, аби пришвидшити відновлення.
Життя після поранення
Пройшовши курс реабілітації, Руслан повернувся вже до нової роботи – представляє та координує роботу ветеранського простору «Незламні духом» у поліції Тернопільщини.
– Не зламала ні війна, ні важкі поранення, і ми не забудемо, не маємо права, героїчні подвиги побратимів. Є бажання і робимо все для того, аби допомогти всім ветеранам та ветеранкам, хто опинився у схожій ситуації.
Створення ветеранського простору – це можливість допомагати ветеранам, які працюють в поліції чи в системі МВС. Окрім того, до нас можуть звернутися і ветерани Збройних Сил України, яким також потрібна допомога та підтримка.
Дуже актуально соціалізувати наших ветеранів через спорт, культурно-масові заходи, важливо залучати їх до різного роду активностей. Головне від ветеранів – це бажання брати участь у заходах та повертатися назад у суспільство.
Стараюся, і воно найефективніше працює, особистим прикладом показувати хлопцям, що життя триває повноцінно. Приходжу в лікарні, показую, що я також протезований і що мені це абсолютно не заважає активно діяти.
Наші ветерани – люди незламні духом. Тож завдання представників ветеранського простору: підтримати кожного, не дати зневіритися, опустити руки чи втратити жагу до життя. Суспільство загалом не повинно забувати про ветеранів війни, про їхні героїчні подвиги та ті жертви, на які пішли заради кращого майбутнього України.
Спорт робить життя активнішим
У травні ц. р. учасники ветеранського простору «Незламні духом» взяли участь у всеукраїнських змаганнях з баскетболу на кріслах колісних. Червень – участь у першому товариському матчі між ампфутбольними командами. У Тернополі: «Олімпійський день–2025: Передай вогонь Перемоги», де вперше презентували стрільбу з лука як вид спорту для ветеранів та людей з інвалідністю. «Незламні духом» взяли участь у благодійному забігу «Біжимо за тих, хто бореться. Пам’ятаємо тих, хто віддав життя». Серпень – BESTRONG GAMES: понад 150 ветеранів довели незламність духу – серед них і ветерани Тернопільщини. Фінальні Національні змагання з адаптивного спорту: паверліфтинг, кросфіт, штовхання ядра, метання диска, веслування на тренажері, гирьовий спорт, стрільба з лука, настільний теніс і адаптивний бокс. Змагання проходили у Сокільниках Львівської області. Вересень – на горі Маківка (Довідка: гора Маківка, висотою 958 м, знаходиться у Високому Бескиді, нині за 8 км від смт Славське Сколівського району Львівської області) ветерани та поранені бійці підняли прапор стрілецького батальйону поліції Тернопільщини.
«Незламні духом» – ветерани Тернопільщини здобули золото, срібло та бронзу на змаганнях в Одесі. Команда представляла Тернопільщину на Всеукраїнських змаганнях для ветеранів «На хвилі». Жовтень – долучилися до інформаційно-спортивного заходу «На одній хвилі». Виконали силовий тест на витривалість – так званий комплекс вправ «Мерфі», який є символом сили духу, мужності та єдності в усьому світі. Листопад – ветеран війни з Тернопільщини Руслан Пелехатий виборов 2-ге місце у фіналі телевізійного проєкту «Без меж» на телеканалі «Дім», м. Київ. Успішно пройшов відбірковий етап, півфінал та потрапив до фіналу. У вирішальному змаганні Руслан разом із чотирма фіналістами проходив складну дистанцію з перешкодами – попри біль, падіння та несприятливі погодні умови.
Руслан розповів детальніше про каверзну ситуацію...
– Три кілометри з перешкодами. Хто швидше пройде дистанцію, той виходить у подальші етапи. Це була спортивна ходьба. Чвертьфінал. Я тільки почав бігти… В зв’язку з тим, що кулька зменшилася в об’ємі, в мене почав спадати протез на самому старті. Поясню: коли довший час проводиш в протезі, а я їхав з Тернополя до Києва, не знімаючи його. Тож кулька просто зменшилася. З цієї причини я міг зійти з дистанції. Але я ж приїхав не для того, щоби здатися на самому початку. Тож піддів додаткові чохли і побіг далі. Так вийшов у фінал, зайнявши друге місце (до слова, один – із Тернопільщини).
У повсякденному житті я ходжу, бігаю. Плануємо з хлопцями наступного року сходження в гори – наші Карпати.
За словами Руслана Пелехатого, активність долучення до різноманітних спортивних заходів і спроба себе в різних видах адаптивного спорту не лише сприяють фізичній реабілітації, а й допомагають бійцям повернути впевненість у себе, відчути підтримку спільноти та знайти мотивацію до активного життя. Такі заходи об’єднують ветеранів і підтверджують, що справжня перемога – це не тільки спортивний результат, а й сила внутрішнього духу та здатність разом долати будь-які труднощі. Простір «Незламні духом» і надалі підтримуватиме своїх учасників на цьому шляху.
Низько вклоняюся ВАМ, наші НЕЗЛАМНІ ВОЇНИ, наші ГЕРОЇ. Честь!
