Історія родини Мармусів – це не просто сторінка з минулого, а жива, болюча й водночас світла хроніка боротьби за свободу України, яка триває крізь покоління. У ній – приклад справжньої вірності Батьківщині, сили духу та глибокої любові до рідної землі. Це історія батька й сина – Володимира та Василя Мармусів, які у різні історичні періоди зробили свій вибір на користь України, поклавши на вівтар її незалежності власну долю, роки життя, а в разі Василя – й саме життя.
Для Володимира Мармуса боротьба за свободу була свідомим і послідовним шляхом. Його ім’я добре відоме тим, хто досліджує український національно-визвольний рух другої половини ХХ століття. Видатний громадсько-політичний діяч, літератор, правозахисник, член Української Гельсінської групи, багаторічний депутат Тернопільської обласної ради, він належить до тієї когорти людей, які не зламалися під тиском репресивної системи й зберегли вірність українській ідеї навіть у найскладніші часи. Його життєвий приклад став моральним орієнтиром і для наступного покоління – сина Василя.
Василь Мармус виріс у родині, де слова «Україна», «гідність» і «свобода» були не абстрактними поняттями, а щоденною внутрішньою настановою. Він прийняв цей духовний спадок і, не вагаючись, став на захист рідної землі у час, коли вона знову опинилася перед смертельною загрозою. Його жертовність – це продовження боротьби, розпочатої батьком, і водночас – трагічний, але величний символ сучасної української історії.
Нещодавно автор цих рядків мала честь зустрітися з Володимиром Мармусом – людиною надзвичайної внутрішньої сили, мудрості й гідності. Ця зустріч стала не лише особистою розмовою, а й глибоким дотиком до живої історії, до пам’яті, яка болить і водночас надихає. Разом ми прийшли на Алею Слави загиблих Героїв Євромайдану в Чорткові, де серед портретів навіки закарбоване обличчя Василя Мармуса. У мовчазному поклоні перед світлою пам’яттю полеглого захисника учасники зустрічі вшанували не лише одного воїна, а цілу плеяду українців, які віддали найцінніше – власне життя за свободу, гідність і майбутнє нашої держави. Саме в таких священних місцях особливо гостро відчувається: боротьба за Україну не припиняється, а пам’ять про її Героїв є нашим спільним моральним обов’язком і тихою присягою не зрадити їхню жертву.
Василь Мармус – один із тих воїнів, яких по праву називають Героями нашого часу. Український військовослужбовець, солдат легендарної 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України, він свідомо став на захист Батьківщини від російської агресії. Рідні й близькі згадують його як людину внутрішньо зібрану, відповідальну й надійну – з тих, на кого можна покластися у найважчі хвилини.
У вересні 2022 року, маючи лише 30 років, Василь загинув на Харківщині, обороняючи село Оскіл поблизу Ізюма – один із ключових напрямків запеклих боїв того часу. Його життя обірвалося на передовій, але ім’я навіки залишилося в історії боротьби України за свободу.
Мужність і жертовність воїна були гідно вшановані державою та громадою. Посмертно В.Мармуса нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (2023), а у 2022 р. йому присвоєно звання почесного громадянина міста Чорткова. У червні 2023 року ім’я Василя Мармуса навіки вписалося в історію Чортківської мистецької школи – на фасаді закладу було відкрито меморіальну дошку, що увіковічнила світлу пам’ять про Героя.
Нині на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України оприлюднено електронну петицію про присвоєння найвищого державного звання – Героя України (посмертно) Мармусу Василю Володимировичу (№ 22/220094-еп). Ця ініціатива є щирим виявом суспільної вдячності та глибокої шани воїну, чий подвиг назавжди вписаний у новітню історію боротьби України за свободу й незалежність.
Слід зауважити, що поряд із військовою службою Василь Мармус мав багатогранний творчий талант: він писав поезію, займався музикою, пробував себе в акторстві та знімався у кіно. Ще у 2022 році, напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну, Василь присвятив своєму батькові пісню «Брати по неволі» – глибокий і символічний твір про тяглість боротьби, пам’ять поколінь і незламність ідей. Він був учасником музичних гуртів, створював власні вірші й пісні, у яких звучали щирі патріотичні мотиви. Своєю творчістю Василь також боровся за українську ідентичність і свободу – мовою мистецтва, що не менш потужно торкається сердець, ніж зброя. Сьогодні творчий спадок Василя дбайливо зберігає його батько, Володимир Васильович Мармус. І є надія, що знайдуться щирі й небайдужі люди, готові підтримати видання збірки поезій Василя, щоб світ міг почути його голос і вірші, які продовжують жити, надихати і зміцнювати дух українців.
Ім’я його батька Володимира Мармуса міцно вплетене в історію українського національно-визвольного руху. Ще молодим юнаком у листопаді 1972 року він став ініціатором і лідером підпільної національно-патріотичної організації, що отримала назву Росохацька група. Ця організація була одним із осередків опору тоталітарному режиму, який намагався знищити українську ідентичність та свободу. У 1973 р. Володимир Мармус разом зі своїми відданими побратимами – Степаном Сапеляком, Петром Винничуком, Петром Вітівим, Андрієм Кравцем, Миколою Лисим, Миколою Мармусом, Миколою Слободяном та Володимиром Сеньківим – здійснили справжній акт мужності і патріотизму. У ніч з 21 на 22 січня, напередодні річниці проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР, вони наважилися вивісити чотири синьо-жовті прапори на будівлях міста Чорткова та поширити листівки зі закликами до національної єдності. Вони нагадували про проголошення Україною незалежності у 1918 році IV Універсалом Центральної Ради. За цей сміливий вчинок усіх юнаків було заарештовано. Проте їхній подвиг став символом незламного духу українського народу, який не втрачає надії навіть у найтемніші часи. Росохацька група та її учасники залишили по собі яскравий слід у боротьбі за незалежність і право українців жити у вільній державі.
Після звільнення з неволі Володимир Мармус не припинив боротьбу за незалежність України – він став відомим громадсько-політичним діячем, письменником і правозахисником, невтомно працює на благо своєї держави. Життєвий шлях пана Володимира тісно пов’язаний із Харковом: у 1993 та 1994 роках він приїжджав сюди, щоб зустрітися зі своїм побратимом зі Росохацької групи – Степаном Сапеляком. Харківська правозахисна група вшанувала їхню історію, видавши книгу «Юнаки з огненної печі», присвячену Володимиру Мармусу та іншим учасникам підпільної організації. Крім того, їхній подвиг зобразили у документальних стрічках «Прапори» (2018) та «Росохацька група» (2023), які зберігають пам’ять про незламність і відданість ідеалам свободи.
Доля родини Мармусів, нерозривно пов’язана з героїчною боротьбою за незалежність України, є яскравим прикладом незламного прагнення до свободи і правди. Син Василь і батько Володимир – кожен у свій час і власними методами уособлюють незламність і стійкість українського народу перед обличчям ворога. Їхня історія нагадує нам, що боротьба за Україну – це не лише сторінка минулого, а живий, невпинний процес, який триватиме доти, доки не настане повна і беззаперечна перемога.
Ця зворушлива історія Василя і Володимира Мармусів нагадує нам, що захист свободи – це святе і невід’ємне завдання багатьох поколінь, а незламний дух і єдність у боротьбі творять непереможну силу нашої великої нації.
Іванна ЗУБРИЦЬКА, бібліограф Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г.Короленка
