У вересневої днини барвистий окрас. І погод стільки ж. Зранку – місцями студено, а в полудень – літо господарює. Так і на «дзвонівських» полях, в господарстві, знатному на цілу округу, чого лиш нині не побачиш! Осінь квапить, кожен погожий день лік веде. Тут тобі й брунатна барва гожого вже озимого ріпаку, що ніжиться спраглими сонячних променів молодими листочками. І довгий хвіст ґрунтової куряви за агрегатами, що сіють озиму пшеницю. І найтиповіший автограф осіннього лану – бурякозбиральний комбайн в загінці та довгі кагати цукристих понад полівкою.
Знеможені спрагою
– Дощу не було вже півтора місяця, – відразу береться коментувати ситуацію директор ПАП «Дзвін» Василь Градовий.
Означувати особливими епітетами працю цього господаря нема потреби. Хто наразі не чув про доріддя «дзвонівських» ланів чи про меценатські спромоги як осібно директора, так і всієї родини Градових, що провадить аграрний бізнес на значній частині площ як в Чортківському, так і в Борщівському районах.
– Однак строки посіву озимих настали – і ми сіємо, – провадить далі господар. – Надіємось, як Бог дасть дощу, воно посходить. Фактично ризикуємо: адже за всіма канонами агрономії мали б сіяти у вологу землю.
Очевидячки спрацьовує сотні разів повторюваний Василем Градовим постулат, що агробізнес не завжди можна спрогнозувати.
– Пшеницю, ячмінь, будь-яку культуру ми доглядаємо, як малу дитину. Посіяли, отримали сходи, – деталізує покроково. – Потім захищаємо: боротьба з гризунами, перше, друге підживлення, боротьба з хворобами, бур`янами. І так триває до завершення. Хоча, наприклад, цього року навесні зернові мали добрі види на врожай. А потім погодні умови простимулювали те, що зерно не набрало очікуваної маси.
На підтвердження почутого, здіймаючи довжелезний й водночас високий стовп куряви, ланом снує трактор Jonn Deer з усім причіпним посівним знаряддям.
Корпоративні кольори ПАП «Дзвін» тотожні з «джондірівськими»: зелений та жовтий.
Директор незмінно висуває найбільш пріоритетний для нього людський фактор: за кермом трактора – Іван Герасимович, навантажувача JCB – Богдан Кутрик, вантажівки – Степан Магдяк. Усі досвідчені, знаючі спеціалісти своєї справи.
В урочищі Косів – Коло ферми «дзвонівського» Звиняцького відділку на 160-гектарній площі засівається озима пшениця сорту Богемія другої репродукції. Водночас з насінням у ґрунт лягає й добриво – віддалік громадиться купа біґ-беґів. Започатковується новий цикл, щоб стати урожаєм-2020.
Ріпаковий реванш
Аж зір засліплює сяйво веселих брунатних листочків у променях післяполудневого сонця.
– Це наш озимий ріпак, – мовить директор «Дзвону» не тільки втішно, а й якось наче лагідно. – Сіяли досить скоро: ще наприкінці липня – на початку серпня. Ще встигли захопити тоді вологу. І сходи маємо гарні. Зараз вкорочуємо, бо швидко росте. Є такі препарати, якими кропимо, і вони пригнічують точку росту, – пояснює.
У «Дзвоні» під ріпаком – півтори тисячі гектарів площ. Там, де ми бачили, – 160 га. Василь Градовий принагідно ще й прокоментував, що в Україні та світі загалом цього року недосіяно порядку 35-40 відсотків ріпаку. Через відсутність вологи.
Не гірше, як в Німеччині, а краще
Ось так: тріада вересня – тут і засів, і сходи, і жнива. Бурякові. В урочище Ставки того ж Звиняцького відділку – 85-гектарна площа. Потужним трудягою-HOLMERом кермує комбайнер Петро Окурілий.
– Цей комбайн у нас вже сьомий сезон трудиться, – конкретизує директор. – Є ще один, той потужністю 25 тонн, а цей – 18. Оцей в суху погоду копає, має копачі дискового типу. А той пристосований до вимог вологого клімату, має відповідні робочі органи.
У осені свої права. І нинішній сонячний день вже завтра враз може змінитися негодою. Через це на буряковому лані, крім комбайна, напружено працює ще купа інших механізмів.
Ось такий цикл: HOLMER вивантажує зі свого бункера солодкі корені, самохідний буряковий перевантажувач ROPA, де за кермом Степан Кульба, формує подовгастий кагат вздовж полівки.
Натужно працює перевантажувач KLEINE німецького виробництва, який водночас ще й чистить корені, що відправляються на переробку, від гички, всілякої дрібноти та домішок. Наразі тут господарі території – комбайнери перевантажувача Богдан Козачок та Михайло Фандзига.
І – як шикуються один за одним для навантаження потужні (30-тонні) MANи – таких в господарстві загалом дванадцять. Усі як один – зі «дзвонівським» брендом. За кермом – водії Тарас Летняк, Степан Штогрин, Володимир Крижанівський.
«Дзвонівський» директор додавав у тему: навіть якби поїхали до Німеччини, того не побачили б.
Сіяти – не сіяти?
У господарстві представлений закритий цикл виробництва. «Дзвін» – фактично перший здавач цукросировини на заводі. Бо й вирощує воно цукристих наразі найбільше в районі.
Копання коренів у «Дзвоні» триває цілодобово. І загалом у господарстві до збирання 1150 гектарів. Відповідно до графіку приймання Чортківським цукровим заводом буряки щодня викопуються на площі 20 га – аби здати їх на переробку не менше однієї тисячі тонн. Отож, сезон триватиме в межах двох місяців.
На старті сезону, за словами директора, солодкі корені видають по 650 центнерів з гектара, цукристість – 17,5.
– Такі показники – в межах попереднього року, – аналізує Василь Градовий. – Хоча цінова кон’юнктура диктує інше.
Вдається до аналізу. Факти доволі сумні. Буряковий бізнес тепер дедалі відчутніше заходить у збиткову фазу.
– Того року при врожайності 600 центнерів з гектара та цукристості 17,4 ми вийшли тільки на собівартість, – пояснює. – Тому що ціна цукру обвалилася до 9800. За нинішніх вартостей, коли, наприклад, міндобрива виросли в ціні на 70 відсотків від передбачуваного, для того, щоб цукрові буряки давали хоч якийсь прибуток, треба мати урожайність не нижчу за 800 центнерів з гектара, цукристість – 18 і ціну цукру не нижче 13 гривень за кілограм. Це я про оптові ціни – не магазинні. Але того немає. Ось з таких причин господарство цього року зменшило посів цукристих на двісті гектарів. Як буде далі – спрогнозувати важко.
Для переконливості тези директор навів ще один вагомий аргумент. До порівняння, у Фінляндії кредити, під які фінансується сільськогосподарська галузь, даються під один відсоток, у Великобританії – під три, Німеччині – 1,85, Польщі – 3,8, Білорусі – 14, Росії – 10,56, а в Україні – цілих двадцять. Ось і господарюй.
– Крім того, у нас немає жодних дотацій, у світі дається 350-400 євро на гектар, – додав.
А тим часом по ріллі, де вже пройшовся комбайн, гонористо проходжувався бузько. Чомусь покинутий він журавлиним ключем. І любувалися собі ...чайки! А вони тут звідкіля? Ось так.
Відео Любомира Габруського
