Війна застала його за кордоном, але вже за кілька днів він був у військкоматі. Сьогодні Ростислав – головний сержант 1-го взводу аеромобільного батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, який пройшов довгий шлях від самого початку повномасштабного вторгнення, – йдеться на офіційній сторінці військового підрозділу бригади у Facebook «Аеромобільний батальйон».
23 лютого Ростислав святкував день народження разом із родиною в Польщі. Звичайний день, тепла атмосфера, плани на майбутнє. Але вже наступного ранку все змінилося.
«Прокинувшись, я дізнався, що в моїй рідній Україні почалася війна», – згадує Ростислав.
Спершу він не міг у це повірити, аж доки не зателефонувала кума. Її слова стали ударом, який розбив залишки надії: російська ракета вбила його кума.
«Я одразу зібрав речі та вирушив до України. Поховавши друга, вже наступного дня пішов у військкомат», – розповідає він.
Спочатку Ростислав служив водієм – мав права на всі категорії, тож був корисний у тилу. Але сидіти осторонь бою він не міг.
«Мені набридло бути в тилу. Я хотів у бойову бригаду», – каже він.
Перевестися було непросто, адже раніше він не служив в армії. Та доля дала шанс – у частину прийшло розпорядження про набір у 199-й навчальний центр ДШВ. Ростислав не вагався і став одним із тих, кого відібрали. Після навчання він потрапив до аеромобільного батальйону 95-ї ОДШБр.
«Перший мій бій був у Торецьку. Вже з самого початку все пішло не за планом. Тільки-но ми окопались, як командир крикнув: «Ворог на 11 годину». А на 11 годині поле. У той момент я зрозумів, що ми не там, де мали бути. Прикинувши, звідки ми зайшли, я вже знав, де насправді має бути ворог. Відкрив вогонь і одразу отримали вогонь у відповідь».
Ростислав згадує, як кинув дві гранати в бік противника, змусивши його відступити. Він зібрав свою групу, розставив людей по позиціях так, щоб перекривати всі підходи, і вони стали чекати наступної хвилі.
Наступний день був тихим. Але вже зранку ворог знову пішов на штурм.
«Перших чотирьох ми поклали в хаті. Потім вони пробували зайти через сад, але й там ми їх знищили. Ворог насідав, не жаліючи своїх солдатів. Завдяки тому що ми все зробили тактично правильно, ми вистояли й знищили всіх, хто ліз», – розповідає десантник.
Скільки саме тоді було ліквідовано усього російських військових – сказати важко. Але Ростислав добре пам’ятає свої числа: 21 знешкоджений боєць та 11 FPV-дронів.
Та не обійшлося без втрат.
Під час оборони загинув його побратим і товариш із позивним Айболіт. Його смерть стала для воїна справжнім ударом.
Аеромобільний батальйон 95-ї бригади брав безпосередню участь у Курській операції. Підрозділ отримав наказ зачистити одне із сіл від російських військових. На той момент Ростислав був командиром відділення.
«Ми рухалися чітко та впевнено: будинок за будинком, горища, підвали. Нічого не пропускали. Там, де був ворог, ми його знищували, а інколи вони просто відходили все далі й далі», – згадує чоловік. «Коли дійшли до крайньої хати, помітили два підвали». Ростислав спустився в один із них і почав огляд так, як вчили – нарізаючи кути, контролюючи кожен сектор. Раптом із-за рогу він побачив ствол автомата. Скільки там було ворогів – невідомо, тож він вийшов назад.
Підвал взяли в кільце й дали команду здатися. «Нас було шестеро. У результаті ми взяли в полон тринадцятьох російських військових», – розповідає десантник.
Під час цієї операції Ростислав отримав чергове поранення – осколок влучив йому в обличчя.
Це лише маленька частина того, що довелося пройти Ростиславу Деренюку за час служби. За кожним епізодом – дні напруги, рішення на межі, безсонні ночі, втрати, перемоги й постійна відповідальність за людей поруч. Він неодноразово був поранений, але навіть це не похитнуло його рішучості.
Ростислав не шукав війни, але коли вона прийшла, то став тим, ким мав стати. І сьогодні продовжує робити свою роботу, так само як у перший день – чесно, впевнено й до кінця.
Джерело:
(офіційна сторінка аеромобільного батальйону 95-ї ОДШБр у Facebook)
