П’ятого березня так ніжно пригрівало весняне сонечко, та Чортківському краю не до осяйності, не до усміхненості, бо знову і знову зустріч загиблого захисника, вірного сина України – «на щиті».
О 13-й годині біля Собору верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові зібралися сотні людей. Місто завмерло в скорботі: краяни ставали навколішки, схиляли голови, тримали у руках квіти й лампадки, зустрічаючи тіло Героя – Шпаляра Сергія (26.01.1987 р. н.) уродженця с. Угринь Заводської селищної громади.
Дорога, якою рухався траурний кортеж, стала живим людським коридором. У повітрі стояла важка тиша, яку прорізали гучна сирена супроводжуючого автомобіля, відтак – тужлива мелодія «Пливе кача» і притишені схлипування. Люди мовчки віддавали шану воїну, що повернувся на батьківську землю «на щиті».
Сергій народився і виріс у рідному серцю Угрині. Саме тут минули його дитинство та юність, тут – батьківська хата, де він робив свої перші кроки, де лунав його сміх, де мріялося про майбутнє. Односельці пам’ятають його щирим, працьовитим і добрим хлопцем, який завжди був готовий допомогти іншим.
Коли у 2014 році на сході України розгорілася війна, Сергій не зміг залишатися осторонь. Він добровольцем пішов на фронт у зону АТО, щоби боронити рідну українську землю. Там, у прифронтовій зоні, серед гуркоту обстрілів і щоденної небезпеки, він зустрів свою долю – жінку, яка стала для нього коханням усього життя.
Здавалося б, війна подарувала йому не лише випробування, а й тихе людське щастя. Та війна не відпускає тих, хто одного разу став на захист Батьківщини. З перших днів повномасштабного вторгнення російського ворога в Україну Сергій, після невеликої перерви, знову взяв до рук зброю. Він знову став у стрій Збройних Сил України, бо не міг інакше. Бо за спиною – Україна і спереду – Україна. Бо там – побратими. Бо там вирішується майбутнє його родини і рідної землі.
24 лютого 2026 р. під час виконання бойового завдання в районі н. п. Єгорівка Пологівського району Запорізької обл. стрілець 1-го стрілецького батальйону в/ч А7036, вірний військовій присязі на вірність Українському народу, – загинув.
Священнослужителі відправили молебень.
«Саме цього дня, 5-го березня, 76 років тому загинув Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, – мовляв о. Володимир Заболотний. – І ось сьогодні ми прощаємося з Героєм уже сучасного покоління, нової історії, нової війни, проте ворог залишився тим самим, що й у боротьбі Українських Повстанців. Уже 120 загиблого захисника нашого ми зустрічаємо й оплакуємо на подвір’ї собору. 12-та стація Хресної Дороги – «Ісус вмирає на хресті». Шпаляр Сергій уже пройшов цю стацію, а ми провадимо 13-у стацію, яку проходить воїн – «Дорога до небес», а далі буде 14-а його стація – «Вознесіння душі Героя до Бога». Скільки ще, Господи, скільки?..»
На превеликий жаль, цього разу дорога додому, до рідних і близьких стала для воїна Шпаляра Сергія останньою.
Біля храму стояли люди – знайомі та незнайомі, старші та молоді. У багатьох на очах бриніли сльози. Кожен розумів: ще один син України повернувся додому «на щиті» – назавжди.
Найважче було дивитися на рідних.
Не знайти слів, щоби розрадити дружину, сестру та брата. Ніщо не здатне заглушити біль матері, серце якої розривається від втрати сина. Здається, в одну мить її голову ще густіше вкрила сивина. Зраненою птахою припадала до труни мама, ледь вимовляючи крізь сльози: «Сину мій… Синочку…».
Тремтіли руки дружини, яка востаннє торкалася труни, де спокійно – вже без тривог, без болю і без війни – лежало тіло її коханого. У цьому прощальному дотику було все: любов, вдячність, розпач і невимовна туга.
Сергій Шпаляр віддав за Україну найцінніше – своє життя. Віддав за наше майбутнє, за право жити на рідній землі під мирним небом.
Сьогодні Чортківщина вкотре схиляє голову в скорботі.
У вітцівському домі с. Угринь 6-го березня о 13-й год. розпочнеться чин похорону.
Світла пам’ять Герою! Щирі співчуття родині та близьким.
