Час летить невблаганно. Навіть не віриться, що проминуло уже десять літ, як немає з нами знаного свого часу на Чортківщині і далеко за її межами авторитетного керівника-господарника, для рідних – люблячого чоловіка, турботливого батька і дідуся ВОЙЦИШИНА Івана Адольфовича. 12 березня 2016 року він покинув цей світ після важкої хвороби на 64-му році земного життя…
Гадаємо, читачі, особливо старшого віку, з ностальгією згадають цю людину щирої вдачі і доброї душі, надто ті, у кого перетиналися з ним життєві шляхи. Мабуть, і тим, хто не знав його особисто, буде цікаво про нього дізнатись. Адже такі, як він, стояли на передовій реформування аграрної галузі на зорі незалежної України. Більше того, за короткий час завдяки своїм непересічним організаторським здібностям йому вдалося практично на порожньому місці збудувати міцне господарство – одне з кращих на Чортківщині. Сьогодні розпочату батькову справу успішно розвиває його син – Олег Іванович. З ним і бесідуємо у затишному модерному офісі ПАП «Довіра», що у Старій Ягільниці.
– Народився Іван Адольфович у Милівцях Чортківського району 7 вересня 1952 року у простій селянській родині. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батько працював будівельником у місцевому колгоспі, матір все життя протрудилася в ланці, – розпочинає розмову Олег Іванович.
– Закінчив місцеву початкову школу, потім Улашківську десятирічку. Спершу вступав до Львівського політехнічного інституту – не пройшов за конкурсом. Тоді пішов навчатися на водія у ДТСААФ. Наступного року вступив до Кам’янець-Подільського сільгоспінституту на інженерно-механічний факультет. По закінченні вузу молодий інженер пропрацював рік за фахом на Городенківщині, звідки був призваний до армії. Звільнившись, прийшов на роботу інженером у колгосп «Радянська Україна», що у Шульганівці. Потім певний час працював на керівній посаді головного інженера у районному сільгоспуправлінні. Наприкінці 80-х, коли прокотилася хвиля роздрібнення колективних господарств, його призначили головою новоствореного колгоспу ім. Шевченка у Старій Ягільниці, де й протрудився решту життя. На його базі згодом була створена Чортківська МТС. І на початку 2000-х – в часі реформування господарств, засноване приватне агропромислове підприємство «Довіра», яке нині успішно функціонує.
Фото: з архіву родини Войцишиних
Олег Іванович пригадує, що батько постійно впроваджував різні новаторства. Першим у районі взяв у лізинг потужні американські трактори «Джон Дір». На той час це був майже «космос». На їхній базі і кількох потужних вітчизняних ХТЗ створив машинно-тракторну станцію, що надавала послуги з обробітку землі потребуючим колективним господарствам. Багато хто з аграріїв завдячує йому в цьому, що дало їм змогу спертися на ноги у перші важкі роки розпаювання. Був незамінимим благодійником у населених пунктах, на теренах яких провадить господарство свою діяльність. Звичайно, раніше не було таких фінансових можливостей в аграріїв, які є сьогодні. Проте у кожному селі постійно щось робилося: церкви перекривалися, школи ремонтувалися, телевізори купляли. Цей процес, – каже, – був безкінечний.
Іван Адольфович - на святі Першого дзвоникаФото: з архіву родини Войцишиних
Бази, як такої, не було взагалі! Адже все залишилося у Шульганівці. Ні току, ні гаражів, ні навіть майстерні. Лишень невеличке приміщення, яке облаштували під контору, і кілька напівзруйнованих стаєнь. Батько тік збудував, будинок культури, нову контору, проклав асфальтну дорогу через село, школу почав споруджувати з двома басейнами тощо. Якраз союз розпадався і вона, на жаль, виявилась нікому не потрібною. Так і стоїть недобудованою по нинішній день…
Сьогодні ПАП «Довіра» – це потужна агрофірма, що має в обробітку понад 6 тис. га орних земель на теренах колишніх чотирьох районів області. Найсучасніша сільськогосподарська техніка; лишень одних комбайнів Claas – вісім штук. Є і тваринництво: два пташники на 50 тис. голів курчат-бройлерів. Господарство налічує сім відділків, представлених у 22-х населених пунктах.
Завітавши у відремонтований минулоріч з неабияким дизайнерським смаком офіс, почуваєшся немов у столичній центральній банківській установі, а не звичайному агропідприємстві.
– Гадаєте, якби батько сьогодні жив, він би гордився тим, що сьогодні побачив, по спливу десяти літ? – запитали ми в Олега Івановича.
– Думаю, що так. Принаймні мав би бути задоволений тим, що його праця не пропала дарма. Ми добудували елеватор, оновили машинно-тракторний парк – він техніку дуже любив, яка у нього завжди була найкращою в районі. Відбулася суттєва модернізація господарства, загалом естетичний вигляд приміщень і території покращився. Тепер нарешті до офісу дійшли руки. Я ж міг його десь у Чорткові збудувати, але вирішив залишити там, де все починалося.
Директор ПАП «Довіра», депутат Тернопільської обласної ради Олег Войцишин
Мабуть, покійний радів би успіхам своїх дітей. Зокрема найпершого свого помічника – сина Олега, який після чотирнадцятирічної практики лікарем-травматологом у престижній столичній клініці повернувся до села продовжувати батькову хліборобську справу. Молодша донька Оксана – теж лікар, користується великою повагою і авторитетом у колег та вдячних пацієнтів. Гадаємо, турботливий дідусь тішився би й своїми чотирма внуками, двоє з яких нині уже студенти. Дружина покійного – Валентина Йосипівна, з якою вони побралися навчаючись у вузі, нині далі проживає у Нагірянці. Все життя пропрацювала в садочку. Тепер, уже на пенсії, глядить чималу господарку – кури, качки і т. ін. – перша зоотехнічна освіта дається взнаки.
Фото: з архіву родини Войцишиних
Десяту річницю відходу у потойбіччя Івана Адольфовича планують вшанувати у сімейному колі. Замовлять Службу Божу у Нагірянській церкві, поїдуть на могилу у його рідні Милівці...
Семидесятирічний керуючий Староягільницьким відділком ПАП «Довіра» Василь Андрейків був завжди поруч з Іваном Войцишиним, його правою рукою, надійним товаришем ще зі студентської юності.
Директор ПАП «Довіра» Іван Войцишин і керуючий Староягільницьким відділком господарства Василь Андрейків. 2010 р.
Розповідає, що коли він у 1982 році прийшов з армії, Іван Адольфович, уже працюючи тоді головним інженером колгоспу, запропонував піти працювати заступником з кормовиробництва. Потім він на деякий час перейшов у райсільгоспуправління. А коли Стара Ягільниця захотіла від’єднатися від Шульганівки і його призначили головою новоутвореного колгоспу, каже: давай разом працювати, підеш до мене заступником. Це діялося ще наприкінці існування союзу. Наталія Михайлівна Бойчук, на жаль, теж уже покійна, прийшла сюди бухгалтером. Так утрьох тут починали.
– У спадок нам дісталося 1450 га орної землі, стара техніка. Навіть телефону не було. Одне малесеньке приміщення, що служило за контору, і кілька корівників, – розповідає пан Василь. – Спершу ми стали будувати тік. Якось приїхав до нас тодішній керівник району Крицький і дивується: ви ж не будете мати навіть де зерно висипати! Адольфович йому на те: приїдете на жнива – побачите. Почав стягувати техніку. З Одеси пригнав п’ять тракторів «Джон Дір» і кілька потужних ХТЗ. Тоді на базі колгоспу Шевченка створили Чортківську МТС...
Депутат Чортківської районної ради Іван Войцишин на одному зі сесійних засідань. 2010 р.
Маючи потужну техніку, стали добирати поля. Спершу взяли Босири. Колгоспи у тій зоні першими почали занепадати. Потім створили Лисовецький відділок, Білобожницький. Шульганівка пізніше до нас приєдналася. Тепер маємо ще два відділки – у Криволуці з Палашівкою і Полівцях.
Спершу у нас навіть агронома не було. Він сам займався структурою полів, вишукував міндобрива, дизпаливо. Мусів брати позику в банку. Під заставу свою хату давав, дружина підписувалася.
Журналісти чортківської районки «Голосу народу» на полях агропідприємства «Довіра». 2010 р.
Газ почали прокладати самотужки до Старої Ягільниці. Телефони провели. Дорогу асфальтну проклали через село, мали до Чорткова через поле робити, там всього чотири з лишком кілометри. Разом з конторою школу почав будувати на 190 учнів, клуб. Багато церквам помагав, щось шестеро священників у нього на похороні у було. І в господарстві був дуже хазяйновитий, і за людей дбав, щоб дати їм роботу, платив добре. Хотів щось для села зробити. Що й казати. Господар... Шкода, що так рано пішов, маючи лише 64 роки. Фактично за рік «згорів». До слова, його батько теж молодим помер, у шістдесят літ…
На свято Івана Хрестителя ми, керуючі відділками, неодмінно відвідуємо його могилу у Милівцях. Мабуть, і на річницю зберемося. Світла йому пам’ять! Дуже прекрасна людина була...
Керуючі відділків і спеціалісти ПАП «Довіра» на могилі у Войцишина І. А. у с. МилівціФото: з архіву родини Войцишиних
– Був надзвичайно трудолюбивий, мав унікальний математичний склад розуму, що давало йому можливість враховувати всі ризики сільськогосподарського виробництва, уміло вести господарку, – згадує про свого колегу Василь Градовий, голова ради аграріїв Чортківського району, директор ПАП «Дзвін». – Маючи тільки ферми, він практично «з нуля» створив і розбудовував господарство.
В Івана Адольфовича були завжди гарні врожаї, постійно велися будівельні роботи. Він завжди залишався для нас, аграріїв, прикладом. Був добрим керівником, мав незаперечний авторитет серед людей, старався кожному по мірі можливостей допомогти. На жаль, постійна нервова праця відбилася на його здоров’ї. Недоспані ночі, стреси, переживання, непрості події, що мали місце на початках реформування аграрної галузі, справляли величезне навантаження на керівника. Не кожен міг це витримати. Царство йому небесне, світла і вічна пам’ять!
Згадаймо в молитві і ми Войцишина Івана Адольфовича, в чиїх серцях він залишив свій глибокий слід, у десяту річницю його відходу у засвіти. Недарма кажуть: людина живе доти, доки її пам’ятають...
