Зазвичай керівник освітянської сприймається за людину грізну, сувору, дуже-дуже серйозну, яка змушує трішки тремтіти при безпосередньому спілкуванні. Є в тому і передбачуваний позитив: наука взагалі галузь дуже серйозна. А теперішній начальник відділу освіти райдержадміністрації Ірина Гулька геть спантеличила подібні уявлення. Розвіяла сталий стереотип нанівець.Та ні, серйозності їй не бракує. Як і розуму, виваженості. Проте при зустрічі насамперед «забирають» привітність та прихильність милої молодої жінки. А ще – особлива харизма та магнетизм.
«Сумно закривати школи»
– Є такі школи, на жаль, де наразі немає першачків, – каже. – Це школи початкові. І вони цього року не отримали дидактику для НУШ, комп`ютерну техніку, парти – тому що в селі немає дітей відповідного віку. Наступного року, очікуємо, будуть. Однак цьогоріч були змушені призупинити діяльність Пробіжнянської школи І ступеня. Призупинили – не ліквідували. Завідуюча школою отримала роботу класовода в Пробіжнянській ЗОШ І – ІІІ ступенів. Сумно закривати школи. Ніколи не забуду, як завідуюча Скоморошівською школою сиділа на східцях з великим шкільним ключем і плакала. За моєї праці – шість років якраз і призупинено діяльність цих двох шкіл. Це боляче.
Головна освітянка району констатувала факт наявності в довіреній їй мережі трьох малокомплектних шкіл, де наразі навчається менше сорока учнів: Палашівська філія Джуринського опорного закладу, Коцюбинчицька та Шульганівська школи. Та й загалом спад кількості тих, хто навчається, помітний практично повсюди. Демографія – поняття справді сумне.
«Усі разом можемо зробити так»
Кожен керівник привносить в очолюваний ним колектив свою родзинку. Істина доволі проста і навіть, сказати б, банальна. Ірині Гульці судилося вписати в історію освітянської галузі період особливої згуртованості тих, хто нині творить школу і наповнює її властивим єством. Всюди: на роботі, на відпочинку.
– Я без них нічого не варта! – щиро переконує. – У нас єдиний хороший, класний колектив. Нам комфортно працювати. Кожного люблю по-своєму, по-особливому. Кожного дуже добре знаю – вивчила за шість спільних років. Ми разом виграємо проекти, разом рухаємося вперед. Якщо трапляється, що щось іде не так, всі разом можемо зробити так. Ніколи не кажу, що це – підлеглі. Всі колеги, найкращі в світі. У тісному колі знайдемо вихід з будь-якої найскладнішої ситуації.
– Ми спілкуємося, співпрацюємо, – розповідає, наскільки тісне спілкування у райво з колегами із трьох присутніх в районі ОТГ та міської ради. Бо на стільки підрозділів галузиться нині освітня галузь Чортківщини. – Маємо угоду з Колиндянською ОТГ: наш методкабінет сприяє методичною допомогою тамтешнім вчителям. Спілкуюся з директорами шкіл, які вже не в моєму підпорядкуванні, – вони телефонують, приходять, запитують. І це природно, адже в нас більш пружний освітянський ритм, бо нас багато! Плин нової інформації. Спілкуємося і з пенсіонерами, що працювали в рамках ОТГ. Все одно вони – всі наші.
«Слово – це зброя. І не тільки в журналістиці»
Промоніторивши ситуацію, наскільки директори шкіл, отримавши заряд позитиву та відчуття ліктя в ось такому форматі, привносять у свої колективи, «добираємось» до поняття «соціального сирітства». Поняття «соціального сирітства» прикре і дуже поширене в нашому суспільстві. Зазвичай «прописане» там, де тато-мама перебувають на заробітках за кордоном, а вихованням вимушено займається третє покоління, тобто бабуся-дідусь.
– Ось тоді ми повинні бути психологами, вчителями і друзями, і татом, і мамою, – пояснює Ірина Михайлівна. – Крім доброго слова, іншого методу немає. Слово – це зброя. І не тільки в журналістиці.
Про журналістику згадує недарма – це теж її улюблений фах. Має за плечима й роботу в періодичному виданні. Колись, каже, взагалі марила журналістикою. А нині колеги кажуть, що може працювати психологом – настільки доступна їй найтонша грань спілкування з людьми. І з педагогами, й учнями, і батьками. Доступна здатність вивести, здавалось би, безнадійну ситуацію на позитив.
«НУШ: вчаться граючись, граючись – навчаються»
– Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і науки України, – це начальник відділу освіти про те, як впроваджується в районі НУШ. – Другий рік поспіль ми працюємо в цій площині. Це насамперед навчання – адже без навчання ніяк. Та основне – вміння дитиною використати набуті знання в житті. Тому що теорія – то одне, а практика – інше.
Другий рік поспіль за кошти з держбюджету та завдяки співфінансуванню з місцевого у школах району закуповуються меблі для першачків, комп`ютерна техніка, дидактичний матеріал. Вони вчаться граючись, а граючись – навчаються.
«Кожна дитина є сонечком. Треба дати їй можливість світити»
Робить акцент в тему, що діти нині й ростуть такими: без комплексів, не соромляться говорити, розповідати. Крім того, що вчаться, багато говорять про себе. У них є ранкове коло зустрічей, де вони розказують, як пройшов вчорашній день, з яким настроєм вони прийшли до школи. Вона якось побувала на ранкових зустрічах у Свидівській та Білівській школах. Ще раз дійшла висновку, що кожна дитина є сонечком, тільки їй треба дати можливість світити. НУШ саме для того створена, щоб кожна дитина відкрилася.
– Думаю, що НУШ – це освіта, яку хочуть здобувати не тільки первачки і вже цього року другокласники, – розмірковує п. Гулька. – У таких же умовах хочуть навчатися й усі інші школярі. Тому Міністерство освіти працює над реформуванням і середньої освіти, і старшої школи. Тому що часи міняються і учні теж міняються. Учні інші, як були колись. І для них цікавий креативний вчитель.
«Кадри вирішують все, все, все!»
Ірина Гулька вважає, що колектив, команда – надзвичайно велика справа. Тоді ти – у виграші. У неї, точніше, в них – є така команда:
– Ми в жодному випадку не ділимось, що це – твоє й моє. Це все наше.
Районний відділ освіти – це близько 700 осіб. Це 32 навчально-освітні заклади, 23 дошкільні навчальні заклади. Плюс – позашкільні: МНВК, інклюзивно-ресурсний центр, методкабінет, ДЮСШ, ЦНТТДУМ. Одних навчителів та тих, хто працює поруч з ними, забезпечуючи процес навчання, – майже сім сотень. Це – стільки характерів, доль. Складно.
– Але вони всі по-своєму цікаві! – заперечує. – Всі – індивідууми, особистості. Від них багато чому вчишся. Бо в багатьох за плечима великий досвід. А я прийшла з новими ідеями, новим баченням. Ми переплели молодість і досвід.
Присутність чи відсутність в сучасній школі чоловічого начала – чи потрібне воно? І чи від цього страждає школа?
– Звичайно, страждає, – зовсім невесело. – Так само, як в сім`ї дитина потребує мами і тата, так і у школі – вчительки та вчителя.
Пригадує, як колись директор Шманьківської школи Богдана Гермак дуже влучно казала, що коли на роботу до школи приходить чоловік, його треба ставити за «шкілко» і легенько дихати. Тобто підкреслювала цінність власне чоловічого начала, якого, на жаль, нині бракує. Чоловічого слова, впливу, авторитету.
– Якщо в школі є по двоє-троє вчителів, то це вже багато.
«Діти люблять креатив»
– Дуже люблять щось нове – флешмоби, стрітарти, одне слово, креативити. І вчителі стараються бути нарівні.
Наголошує на цьому і на підтвердження таких слів додає свіжий факт:
– Щоб зацікавити вчителів старатися, у нас є премія імені Михайла Галущинського. Цього року на сесії районної ради затверджено рішення гуманітарної комісії про присудження премії вчителю початкових класів Горішньовигнанського НВК Наталії Озімчук. До речі, вона має і Грамоту міністра освіти та науки України.
– Є у нас і вчитель із Сосулівки Наталя Шпак – цього року теж нагороджена Грамотою Кабінету Міністрів України і є призером обласного конкурсу «Вчитель року». Ось так: талановиті діти – талановиті вчителі.
«Добра слава має широкі крила»
Ці слова – про нову освітянську установу, інклюзивно-ресурсний центр, відкритий торік спільними зусиллями районної ради та райдержадміністрації. За сприянням владики Димитрія Григорака вона розміщена в приміщенні єпархіального управління Бучацької єпархії УГКЦ, де вже сформований професійний штат, керівник – Світлана Хом`як.
Спеціалісти центру працюють ще й з дітками з особливими потребами зі всіх ОТГ району, міста. За словами І.Гульки, часто просяться й батьки з дітьми з інших районів області. І не отримують відмови, навіть попри катастрофічний дефіцит часу та сил.
Ще є вісім інклюзивних класів у школах району – Ягільницькій, Косівській, у Сосулівці та Білій.
«Вчитися ніколи не пізно»
Повідомляє:
– Я ще навчаюся. Пишу магістерську роботу і в грудні її захищатиму.
Навчається наразі Ірина Михайлівна у Львівському регіональному інституті державного управління при Президентові України.
Це буде її другий магістерський диплом. Має вже освіту спеціаліста (вчителя іноземних мов) в Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаника. Потім – магістра з адміністративного менеджменту у ТНЕУ.
– Мені це подобається, – ділиться щиро. – Я завжди люблю рух вперед. Вчитися ніколи не пізно. Ця істина дуже правильна. В якому віці б не був – завжди пізнаєш нове. Задумуюся й над подальшим навчанням.
Ірина Гулька любить вчитися – любить і вчити. Бо врівень з адмініструванням має й уроки англійської мови в Горішньовигнанському НВК. Хвалиться, що торік благословила в світ п`ятеро своїх учнів, які успішно здали ЗНО і вступили до хороших навчальних закладів. А цього року має 3-й та 5-й класи.
«Ти є те, що читаєш»
Дуже любить читати – як-то кажуть, запоєм. Ось і недавно на книжковому форумі у Львові, хвалиться, придбала цілу бібліотечку.
Познайомилась з хорошим автором – вчителькою з Житомира Євдокією Макаренко.
Має на меті оголосити в улюбленому Фейсбуці флешмоб: ділитися враженнями від прочитуваної почергово книжки.
Мріє стати автором і власної книжки – вочевидь, з історії шахів області. Бо ця тема ще абсолютно не відкрита. А для неї вона стає все ближчою.
Адже син пані Ірини, 14-літній Валентин Гулька – вже «осідлав» звання кандидата в майстри спорту з шахів, прямує й до майстра, маючи доброго наставника-тренера Івана Хабінця.
– Дякую Богові, що завдяки таланту сина я об`їхала практично всю Україну, – розповідає. – Все цього року ми побували на чемпіонаті Європи.
Це її стараннями в Чорткові вже організовано два шахових турніри, чого досі не бувало. Перший – взимку, спільно з екс-головою РДА Оксаною Чайчук. Другий – влітку, до Дня міста, разом з міським головою Володимиром Шматьком. Сподівається, вони стануть традиційними.
Тим часом торує нову стежку – вчиться на шахового суддю. Пробує себе ще й там – вже пройшла одні курси.
«Нічого не буває вище під цим сонцем»
Переконана: вчителю вручено чудову посаду, вище за яку нічого не може бути під цим сонцем. Такі справедливі слова запозичила у Яна Амоса Коменського – чеського педагога-гуманіста епохи Середньовіччя. І напередодні професійного свята своїх колег адресує їм свої власні поетичні рядки:
Шкільний учителю та вихователю,
Нелегка доля випала тобі.
Ти мусиш бути солодким пряником, а то й карателем
І не належиш інколи собі.
Шкільний учителю та вихователю,
Не розчаровуйся, ти – ідеал
Для маленького хлопчика і юної дівчинки,
Заслуговуєш найвищих у світі похвал.
Фото зі сторінки Ірини Гульки у Facebook
