Ті окапини застиглі на живописному полотні, точніше – зупинені, аби чарувати зір. Чим? – запитаєте. Найперше безпосередньою щирістю в любові до рідного краю. Наче й прописна істина, проте не нівелюється з плином літ чи зміною часів або формацій.
Фото: з добірки Степана Капія
Зовсім недавно знаний на Чортківщині митець – музикант та художник в одній особі Степан Капій поділився в соціальних мережах своєю новою роботою з промовистою назвою – «Моя Україна». Милує око безмір привільних далей: сповиті перелісками пагорби й видолинки, річкова гладь, кучеряві верби над нею. Праотча хата, що виколисала не одне покоління роду, розквітлі соняшники вздовж тину. І стежка поміж маків з волошками, що стрімкує углиб – наче в самісіньку нашу душу…
Фото: з добірки Степана Капія
Над цією роботою, розповідає, автор працював більше двох місяців, виношуючи в уяві кожну деталь. Хоча загалом процес творчості часовими рамками аж ніяк не зміряти: «Буває, пишеться на одному дихання, а трапляється – не йде і край…». І таких ось окапин душі у Степана Володимировича наразі набігло близько півтораста. Найбільш плідними помічає останніх років з десять. І вперто означує себе самодіяльним художником, мотивуючи це відсутністю спеціальної освіти на стезі малярства.
Фото: з добірки Степана Капія
За пензель та олійні фарби взявся ще в дитинстві, перейнявши захоплення від матері, яка добре малювала і навіть писала портрети. Та що там – ще й образи для односельчан: потайки, в часи войовничого атеїзму. Бо в часи колгоспного будівництва завідувала сільським музеєм у Кривенькому. Так п. Капія й ведуть по життю два крила таланту – музика та живопис. Хоча для малярства часу все бракувало, надто коли очолював Улашківську мистецьку школу – понад три десятиліття.
Художник-аматор, в чиїх руках пензель засвідчує дива, впевнено береться за створення репродукцій полотен художників зі світовим ім'ям – Рубенса, Тиціана, Рафаеля, П'єра Ренуара, Клода Моне – і це йому неабияк вдається. А що вже має у своєму доробку портретів, пейзажів, образів! Одначе нині хочеться зосередити увагу на тих роботах, від споглядання яких відчутно щемить душа.
Фото: з добірки Степана Капія
Ось вона, родинна хата в отчому селі Кривеньке, вулиця Ворохівка. Зі щирою любов'ю позначено кожну найменшу деталь. Через це й здається, що картина аж дихає особливим духом найріднішої серцю місцини на землі.
Фото: з добірки Степана Капія
А ось – могутній, розлогий кроною ясен над шляхом «родом» з часів скасування панщини: справжній раритет села. На жаль, нема його вже тепер – доклав сил буревій. Та ясен живе в роботі кривенчанина Капія – як спомин для нащадків, як символ роду та вітцівщини.
Інша місцина стала рідною – де живе, де творить. То – край відважного ватажка запорожців Улашка. Кілька робіт митця присвячено кляштору в славному селі Улашківцях. А як милує око картина «На водопій»! Вражає не втраченою крізь століття та руйнацію часом замок-палац графів Лянцкоронських в Ягільниці, де споглядання підсилено пеленою інею на деревах навкруги.
Фото: з добірки Степана Капія
Ще одна зупинена мить: прудкі гривасті на Ягільницькому кінному заводі. «Вид на Качурову гору», «Дорога додому» – через Жмиківський ліс, де крона густо сплелася над шляхом… І в пейзажах, і в натюрмортах – ліс в різні пори року, «дихаючі» заплави водойм. А ще багато мальв, бузку, півоній та всіляких інших символів, невід'ємних від понять «Україна», «рідний край».
– Що в перспективі? – перепитує адресоване під кінець нашої розмови запитання. – Кривенецький ставок. А ще – Чортківський костел віддавна в роботі. Планів багато, дай, Боже, їм здійснитися. Головне, щоб мир настав в Україні. Мир і спокій.
