Мабуть, ще ніколи на затишній вулиці Лісовій села Давидківці Колиндянської громади не збиралося стільки люду, як сьогодні ополудні, 9 червня, на обійсті Гоменюків, де мешкав загиблий Герой разом зі старенькою матір’ю. Звідси простелилася остання земна дорога снайпера 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти солдата ГОМЕНЮКА Володимира Євгеновича, котрий загинув внаслідок влучання ворожого FPV-дрона у перший календарний день літа.
До повномасштабної війни Володимир працював у місцевому садівничому господарстві. Також славився майстром-столяром по верхових роботах, не одному сельчанину допомігши звести власну оселю. Сімейне життя у нього якось не склалося, тож жив разом з матір’ю – 88-річною Леонією Миколаївною. Від шлюбу має двох дорослих синів – Євгена та Ігоря, а також доньку Марію. У Чернівцях проживає старша сестра Галина з сім’єю.
До слова, молодший син Ігор Гоменюк (позивний «Вовк») з першого року повномасштабної війни героїчно воює на фронті. На початку минулого року про нього розповідала наша газета. За успішну оборону на Куп’янському напрямку президентським указом його відзначено державною нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Має також і інші високі військові нагороди: «За оборону України», медаль «За поранення», почесний нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Мужній воїн приїхав сьогодні з передової у короткочасну відпустку, щоб проститися з рідною людиною. Прибули віддати останню шану товаришу і побратими з військової частини, де служив загиблий захисник.
Хоч і довелося недовго повоювати, відважний воїном виявився і старший Гоменюк. Односельці розповідають, що Володимир не ховався від мобілізації, неодноразово пориваючись піти на війну. Усім показував військовий квиток, де у нього була записана військова спеціальність «снайпер» ще зі строкової служби у війську. Добровільно мобілізувавшись у липні минулого року і пройшовши відповідну підготовку, служив, як і мріяв, снайпером у розвідроті на Сумському напрямку.
Зі слів сільського старости Володимира Шеиптицького, як йому переповідали, одного разу він пробув з хлопцями «на нулю» 115 діб. Через постійні обстріли їх ніяк не могли звідти забрати, їжу і боєприпаси доставляли дронами за 4 км. Володимир самостійно, аби не піддати ризику молодших побратимів, під покровом ночі виходив з укриття і доставляв провізію разом з БК на позицію. Коли один з бійців важко захворів і постало руба питання евакуації, він вивів всю групу знайомими лишень йому стежками у безпечне місце. За свою мужність і відвагу отримав від командування тривалу відпустку терміном три тижні, після якої повернувся на фронт. Це було за два місяці до загибелі. Розповідають, що загинув від підступного москальського дрона-«ждуна», що вичікує у засідці на свою жертву. Смертельне ураження прийшлося в шию, ключицю і грудну клітку…
Після прощання на батьківському подвір’ї траурний кортеж пройшов центральною дорогою до місцевого храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова (ПЦУ), де відспівували Героя кілька священників.
Звідси шлях жалобної процесії проліг до місця вічного спочинку, де з належними військовими почестями, під мідні звуки Державного Славня України та почесний салют схоронили мужнього захисника Гоменюка Володимира поруч із побратимом Солонським Денисом.
Це уже четвертий захисник із Давидківців, полеглий за волю Вітчизни у новітній російсько-українській війні. Першим був Маслов Андрій ще у квітні 2022-го. Минулоріч офіційно загиблим через суд визнали Білоцерковця Миколу (загинув у серпні 2024 р.), тіло якого залишилося на окупованій рашистами території.
Вічна вам пам’ять і шана, Герої! Дякуємо вам за безсмертний подвиг!
