10 червня, у переддень величного християнського свята Божого Тіла, коли буйне розмаїття трав і польових квітів вабить вірян до плетіння віночків для освячення зела в храмах, Чортківщину знову накрила траурна пелена. Ще не встигли краяни оговтатися від болю втрати одного свого захисника, ще не висохли сльози на очах рідних і близьких, як надійшла нова чорна звістка: війна, що вже більше десятка років поспіль випробовує Україну на міцність, забрала ще одне молоде життя…
Від безвісти зниклого – до Небесного Воїна
Майже два місяці минуло відтоді, як матір – Марія Богданівна Гайванюк – отримала страшне сповіщення про те, що її син – Анатолій – зник безвісти 19 квітня цього року поблизу населеного пункту Миколаївка Краматорського району Донецької області. Рідні до останнього не втрачали надії, молилися та чекали доброї звістки. Та, на жаль, стало відомо найстрашніше: підтвердилося, що радіотелефоніст радіовідділення взводу зв’язку 1-го механізованого батальйону військової частини А0536, солдат Гайванюк Анатолій (27 вересня 1987 р. н.), житель села Пробіжна, призваний на військову службу за мобілізацією 10 травня 2024 року, загинув 19 квітня 2026 р., мужньо захищаючи Україну від російського агресора.
У полудень 10 червня Чортківщина навколішки зустріла свого полеглого Героя. На подвір’ї катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла священнослужителі відправили заупокійний молебень. Схилені в скорботі голови, державні прапори, живі квіти та сльози на очах усіх присутніх стали свідченням глибокої шани до воїна, який віддав найдорожче – власне життя – за свободу і незалежність рідної землі.
Замість святкових дзвонів – гіркий плач матері
Особливо щемким був біль найрідніших людей загиблого воїна. Без сліз неможливо було дивитися на стареньку матір, яка, мов сива зранена горлиця, прихилялася до труни з тілом свого сина. У її заплаканих очах застигли невимовний біль, розпач і материнська любов, яку не змогла здолати навіть смерть. Вона торкалася труни, ніби прагнула востаннє пригорнути до серця свою дитину, якій колись , 38 літ тому, дала життя, а тепер змушена проводжати у вічність.
Війна продовжує свою жорстоку ходу. Рідний брат полеглого Героя також зі зброєю в руках боронить Україну від лютого ворога на передовій. Родина продовжує нести свій важкий жертовний хрест заради майбутнього нашої держави.
У скорботі, з невимовним болем у серці за Анатолієм мати, неповнолітній син, сестра, брат, рідні, друзі та побратими. Для них ця втрата назавжди залишиться ниючою раною, що не загоїться з роками. Та пам'ять про мужнього Захисника житиме в серцях земляків, у вдячності прийдешніх поколінь і в історії України, за свободу якої він віддав своє життя.
Траурний кортеж рушив до рідного села Героя – Пробіжної, де земляки проведуть захисника на вічний спочинок.
Мабуть, Чортківщина ще не бачила такого довгого траурного кортежу. Кілька десятків автомобілів із жовто-блакитними та червоно-чорними прапорами, жалобними стрічками та увімкненими фарами розтягнулися дорогою, супроводжуючи Героя в його останню путь. Люди виходили до узбіч, ставали навколішки, хрестилися й уклінно віддавали шану Захиснику. Траурний кортеж став мовчазним свідченням того, якою дорогою ціною дається нашому народові свобода. Під шелест прапорів і звук автомобільних сигналів Чортківщина віддавала останню земну честь своєму синові, який повернувся додому «на щиті».
Під запах літніх трав – прощання
І знову плачуть матері… І знову чорніють від горя дружини… І знову сиротами стають діти. Україна щодня вмивається кров’ю своїх найкращих синів і доньок, які ціною власного життя боронять майбутнє нашої держави.
10 червня о 20-й год. у рідному домі воїна читатиметься псалтир.
11 червня о 14-й год. Розпочнеться чин похорону.
Світла пам’ять і вічна слава Герою Гайванюку Анатолію.
Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам і всім, хто знав воїна.
