Знову і знову лине реквієм «Пливе кача» над Чортковом. Знову і знову назавжди повертаються з війни твої вірні сини, Україно, віддавши за тебе своє життя. Як сьогоднішнього похмурого червневого дня – назавжди 50-річний військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ МАРЧАК Анатолій Миколайович з Чорткова. Знову і знову нестихаючий звук сирени траурного кортежу скликає чортків’ян до катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла віддати останню шану своєму загиблому земляку…
Анатолій народився 12 квітня 1975 року у Чорткові. Навчався у місцевій школі № 1, згодом – у ЗОШ № 5. Закінчивши девять класів, вступив до Львівського училища електрозв’язку. Згодом багато літ трудився за фахом у мережі «Укртелекому». Перед початком повномасштабної війни працював у тернопільській філії підприємства «Борднетце». 6 березня 2024 року був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Проходив навчання на рівненському полігоні, згодом відбувши на фронт. Стримував навалу ворога в навів оточеному зруйнованому Бахмуті, довший час не виходячи на зв'язок. Однак Бог вберіг його у тому пеклі.
З перших днів брав участь у штурмових діях у курській наступальній операції на території російської федерації. Із 14 січня минулого року стрілець-оператор 1-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти в/ч А7400 Марчак Анатолій під час виконання бойових завдань на курщині зник безвісти. Днями, 5 червня ц. р., рідні отримали сповіщення про збіг аналізів ДНК, який підтвердив загибель Анатолія. Вдома у нього залишились матір, брат, троє синів. Батько два роки тому помер…
Не може сприйняти звістки про смерть батька старший син загиблого воїна, побиваючись у невимовному горі і міцно стискаючи бойовий прапор бригади в часі прощання з Героєм біля собору. Молодші – ще зовсім діти – природньо, ще не сповна можуть усвідомити біль важкої утрати. Вона прийде з часом. Посивіла від горя матір свої сльози, мабуть, уже виплакала за цих півтора року невідомості. Це ж можна збожеволіти, коли не знаєш, де поділася твоя рідна дитина…
П’ятий рік триває велика війна, однак кремлівський упир і не думає зупинятися, вкотре віддаючи злочинні накази «работайтє, братья» при все більшому збайдужінні до українсько-російської війни сильних світу цього. З усього видно, на кін поставлено виживання українців як нації. І Анатолій, як і тисячі загиблих його побратимів, віддали своє життя, аби не пустити «рускій мір» далі в його рідний Чортків.
Будьмо гідними їхньої пам’яті! Не забуваймо, що війна триває і хто, як може, має допомагати війську! Ставати до лав ЗСУ, волонтерити чи принаймні донатити…
Сьогодні, 12 червня, о 19-й годині в кімнаті смутку церкви святих новомучеників та блаженних українського народу (біля ліцею № 5 служитиметься парастас за загиблим Героєм, де лежатиме його тіло. Завтра, 13 червня, о 12-й годині там же розпочнеться чин похорону.
