Синочкові отця Степана Тація, що родом зі с. Базар, наразі лише дев’ять місяців. Однак маленький Тадей нарівні з іншими парафіянами (звісно ж, на руках своєї матері – отцевої їмості пані Тетяни) частенько буває в церкві на богослужіннях, до чого активно поохочує батько хлопчика.
Фото: зі сховку Степана Тація
«Так само було й зі мною», – акцентує у нашій бесіді. Зі зворушливою вдячністю пригадує, як бабця Парасковія, яка співала у церковному хорі, з самого раннього дитинства, доки ще й не зіп'явся на ноженята, завжди брала його з собою. І мама – теж. Трохи підріс – і вже прислуговував біля священника. Спершу то був парох базарського храму Пресвятої Богородиці отець Петро Дячок (нині військовий капелан на Харківщині), а згодом – отець Ігор Ракочий, що служить в селі дотепер. Від п’ятого класу Степанко перебував у вівтарній дружині.
«Син закінчив 11-й клас нашої школи і пішов вчитися до Чортківської дяківсько-катехитичної академії ім. сщмч Григорія Хомишина», – ще за відсутності отця розповідає його мати Надія Тацій. З Надією Антонівною ми знайомі давно: у міжчассі 2015-2020 рр. вона працювала головою Базарської сільської ради. Нині вона неприховано побивається, що колись потужна тамтешня школа І – ІІІ ступенів (одна з найпотужніших в районі) скотилася до статусу початкової. А немає школи – мимохіть пригасає село.
Фото: зі сховку Степана Тація
І все ж повертаємось на стартовий майданчик нашої бесіди – про покликання молодшого сина п. Надії. У 2017-му році він успішно закінчив дяківську академію – з червоним дипломом. І вступив до Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріарха Йосипа Сліпого. Та вже за рік неждано-негадано прийшла біда – хлопець дістав тяжку та ще й надзвичайно рідкісну хворобу. Успішно пролікуватися від неї в Україні виявилося справою безнадійною. Тому-то Степан й опинився в одній із клінік Іспанії, перед тим здолавши на шляху купу терня. День і ніч , фактично цілодобово, безнастанно молився, скорившись Божому провидінню. «Там наші українські жіночки допомагали, – долучається до розповіді о. Степан. – Одна з них, пані Іванка, настійно порекомендувала мені молитися дев'ятницю до святого апостола Юди Тадея. В такому набожестві й молився до самої операції». Забігаючи наперед, варто наголосити: власне тому молода отцева сім'я свого первістка згодом і нарекла Тадейком – на честь святого заступника у безнадійних, здавалось би, життєвих ситуаціях.
Фото: зі сховку Степана Тація
Згадаймо: у Святому Письмі віра неодноразово слугувала ключем до спасіння та фізичного відновлення. Вона, як потужна внутрішня опора, що здатна долати відчай і творити справжні дива, є тим містком, що провадить людину до Божої допомоги. Один рік навчального процесу в семінарії майбутньому пастирю людських душ довелося пропустити. Та подолані життєві випробування неймовірно складної сили лише зміцнили його духовне зростання. І вже наступного року він з твердим наміром сповняти свій задум служіння Господу повернувся до семінарії, а в 2024-му році Божому успішно закінчив її. Був висвячений на диякона і отримав благословення впродовж восьми місяців стажуватися в Лондоні – в українському католицькому соборі Пресвятої Родини.
5 жовтня 2025 р. Б. у храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього с. Біла деканату м. Чорткова відбулися ієрейські свячення двох дияконів – Степана Тація та Антона Туранського, випускника Львівської духовної семінарії Святого Духа. Та особлива подія зібрала їхніх рідних та близьких, які збагатилися духовною радістю народження нових священників для Христової Церкви.
Фото: зі сховку Степана Тація
У часі хіротонії, яку здійснював преосвященний владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, єпарх Бучацький, обоє ставлеників лягали хрестом на знак глибокого смирення, покаяння та цілковитого посвячення себе Богові – з наміром воскреснути для нового духовного служіння.
Фото: зі сховку Степана Тація
Нині отець Степан Тацій втілює його у спільноті душпастирів кафедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла в Чорткові.
– Коли Степан підростав, у підлітковому віці, ще й словом не обмовившись про своє майбутнє покликання, часто слухав у YouTube духовну пісню, де є слова: «Мамо моя, рідна мамо, не жалій для Христа свого сина», – розповідає Надія Антонівна. – І радість, і тривога водночас брали мене за душу. Як виявилось згодом, на тому шляху попереду чекали дуже складні випробовування.
Фото: зі сховку Степана Тація
У згаданій пісні, до слова, надзвичайно популярній та глибоко зворушливій, співається: «Я піду за Христом, моя мамо, стану світлом для темного світу, щоб відкрили для Господа брами свого серця заблукані діти». Тут фактично сформульовано кредо священства. І дай, Боже, щоб чим більше українських матерів, і тривожачись, і пишаючись водночас, трепетно благословляли своїх синів на таку стежку. Щоб ті сини, попри все вірні обраному покликанню, навчаючи світ християнській любові та милосердю, дбайливо очищали його від скверни, бід та воєн.
