«Сьогодні підсумок багаторічної роботи пошуків та відновлення історичної правди. Ми завершуємо ту величезну пошукову роботу, яка почалася ще в 1991 р. 25 років пішло на пошуки братської могили тих, хто тут похований. Ще 35 років на те, щоб завершити та достойно вшанувати через цей чудовий монумент тих, хто заплатив найдорожчим – своїм життям. Нам було потрібно пройти цей непростий шлях, аби відповідно до заповітів Тараса Шевченка «відкрилися високі могили» і українці точно знали, кого, коли і за що розпинали», – мовив в часі відкриття пам’ятника Богдан Волошинський, онук убієнного адвоката Олекси Коссака, автор книги «Доля коломийського адвоката».
Для початку трохи історії. 27 листопада 1942 року на полі між Чортковом та Ягільницею гестапівці розстріляли 56 в’язнів Чортківської тюрми. Формальним приводом до цього стало вбивство у Львові штурмшарфюрера СС Гергарда Шарффа. На третю добу після каральної акції за розпорядженням Чортківського осередку ОУН жителі навколишніх сіл на місці розстрілу насипали високу могилу та встановили дерев’яний хрест, проте згодом німці зрівняли її з землею. Дані місця знаходження на багато років були втрачені, як і сама могила.
Фото насипаної у 1942 році могили на місці розстрілу в`язнів
У 90-х роках минулого століття були спроби місцевих краєзнавців, зокрема нині світлої пам’яті Андрія Базалінського, Юхима Макотерського, відшукати рештки тіл за допомогою тракторів та бульдозерів, проте марно. Згодом до пошуків доєдналися відповідні спеціалісти: історико-пошукове товариство «Патріот» (керівник – Андрій Драган), львівське меморіально-пошукове підприємство «Доля» та ін.
У 2017 році поховання було знайдене випадковим чином: мисливець побачив в лисячій норі рештки людських кісток, про що повідомив директора Чортківського фахового гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О.Барвінського Романа Пахолка, котрий активно долучився до пошуків. Той відповідно запросив професіоналів зі згаданих вище пошукових товариств і поховання було знайдено.
Того ж року рештки загалом 60 осіб були урочисто перепоховані тут, на міському кладовищі, поруч з могилою 840 розстріляних енкаведистами в’язнів Чортківської тюрми у липні 1941 р.
Нарешті минулого четверга, 25 червня, на місці поховання відбулося урочисте відкриття пам’ятника «Борцям за волю України», де священнослужителі, представники влади, студенти, родичі загиблих зі Львова, Коломиї, Делятина та інші небайдужі вшанували пам’ять невинно вбитих жертв Чортківсько-Ягільницької трагедії.
Пам’ятний захід розпочався з виконання військовим оркестром (керівник – Петро Сава) і народною художньою хоровою капелою педагогічного під керівництвом Володимира Корчака духовно-патріотичних творів «Пливе кача», «Коли ви вмирали», «Величальна Україні» та ін. Ведучими заходу були директор педколеджу Роман Пахолок та заступник директора Ніна Шуригайло, які заглибили присутніх у трагічні сторінки нашої історії.
«Ці люди пройшли через три окупаційні режими: польський, російський та німецький. Для мене глибоко символічним було те, що з тих 56 віднайдених людей в одного був зашитий натільний хрестик. Людина, яка за любов до України полонена в тюрмі, зберігала оберіг, бо мала власні глибокі переконання», – зазначив Р.Пахолок.
Розповідати про цих людей можна дуже багато, адже кожна людська історія варта уваги. Їх відображенням став пам’ятник, де викарбувані імена всіх відомих загиблих та двох, на жаль, невідомих.
Ідею головного ініціатора й організатора спорудження пам’ятника Романа Пахолка підтримали депутати обласної ради, аграрії-меценати Василь Градовий і Василь Вислоцький. Щира вдячність була висловлена також працівникам каменярні ПАП «Дзвін», яка займалася виготовленням, та всім жертводавцям за «маленький громадянський подвиг». Імена кожного, хто доєднався до цієї важливої місії, були оприлюднені поруч на стенді, адже неважливих чи маленьких донатів не існує, щоб про них не згадувати.
Право відкрити монумент було надано голові обласної ради Богдану Бутковському, голові районної ради Марії Чупрій, секретарю міської ради Ярославу Дзиндрі, депутатам обласної ради Василю Градовому, Василю Вислоцькому і районної ради Євгену Шкабару, родичам убієнних в’язнів, чиї останки тут покояться: синові юриста Сатурського Степана – Іванові Сатурському, онукові адвоката Олекси Коссака – Богдану Волошинському, родичам Григоровича Дмитра, Сороки Петра, Парасюка Михайла Парасюк, племінниці окружного провідника ОУН Мельничука Василя і Романові Пахолку.
Студенти педагогічного, символічно вдягнені у вишиванки, разом з представниками влади поклали квіти та лампадки до підніжжя пам’ятника. Цей зворушливий момент живої пам’яті та спадкоємності поколінь продовжився офіційною частиною заходу.
Слово мали голова обласної ради Богдан Бутковський, за освітою історик, котрий наголосив на важливості боротьби за волю України як тоді, так і зараз: «Я впевнений, що як Мойсей водив 40 років євреїв по пустелі, так і в нас, українців, така складна історія для того, щоб було велике майбутнє. А щоб воно настало, ми маємо пам’ятати про людей, які загинули за Україну!».
Після виступів офіційних осіб захід перейшов до своєї духовної кульмінації. Владики та всечесні отці об’єдналися в спільну молитву за спокій душ загиблих героїв, після чого урочисто скропили й освятили новозбудований пам’ятник.
Насамкінець з промовою виступив митрополит Тернопільський і Кременецький ПЦУ Нестор Писик, який підкреслив, що для цих невинно вбитих людей на першому місці була Україна, а вже потім власне життя. І коли ми навчимося мислити так, як вони, то нарешті здобудемо ту Україну, про яку ми всі мріємо.
Єпископ Бучацький УГКЦ Димитрій Григорак повідав цікаву історію про отця Павла Витвицького, якому дозволили бути розстріляним в підряснику, інших змушували знімати одяг. Сам священник був в ОУН, як і всі його вісім братів, служачи десь на Закарпатті, він рятував євреїв, через це його і було арештовано…
Таких історій – безліч, а також безліч досі невідомих, адже в часі каральної акції у цей період було розстріляно в’язнів і в інших містах Галичини. Кожен злочин проти українців має бути закарбований, збережений та глибоко проаналізований. Тож відкриття цього монумента не просто данина минулому, а й свідчення того, що українська пам’ять сильніша за намагання ворогів її знищити. Кожне ім’я, висічене на граніті, закликає сучасні покоління бути єдиними та безкомпромісними у боротьбі за свою свободу.
Інна ГАЙДУК, студентка факультету журналістики Льівського національного університету імені Івана Франка
