З героєм нашого інтерв’ю ми домовилися зустрітися на території його альма-матер. З перших хвилин спілкування вражає внутрішня шляхетність Богдана, його тактовність, зовнішній спокій і простота – все, що притаманно для людини, чиє життя наповнене глибоким духовним змістом. Присіли на лавку в затінку, і юнак охоче поділився історіями з дитинства й тим, як обрав шлях служіння Богові.
Перші іскри покликання
Народився Богдан Фандира 26 грудня 2007 року в селі Клинове, що на Хмельниччині. Своє особливе ім’я хлопець отримав ще до появи на світ. Ділиться розповіддю, як під час вагітності його мама разом з бабусею поїхали молитися до церкви у Хмельницькому. Там жінки просили у Господа: якщо народиться хлопчик, то він присвятить своє життя служінню Богові й назвуть вони його Богданом. Так і сталося! Виховувався він у побожній сім’ї, де молитва була оберегом від усього злого, тому змалку бачив невидиму присутність Бога навколо. До слова, його 95-річна прабабуся Клавдія досі щоденно відмовляє ранкові та вечірні молитви. Богдан пригадує:
«В садочку, мені було десь тоді три-чотири роки, до нас прийшов священник із Йорданськими відвідинами освячувати групу. Я спостерігав, як він ходить із відерцем. І собі знайшов якесь дитяче відерце, набрав туди води, взяв ляльку замість кропила і пішов «пересвячувати» садочок. Також обгортався капами різними, покривалами і «служив» Службу Божу. А потім вже в церкві прислуговував, а коли підріс – мені довірили читати Апостола, згодом вже почав підспівувати».
Невдовзі церква стала для Богдана невід’ємною частиною його життя. Під час ковіду, коли не було змоги відвідувати храм, хлопець вмикав онлайн-трансляцію Богослужіння вдома, ставав на коліна в кімнаті й молився. Відданість церкві продемонстрував й один із новорічних ранків, коли, святкувавши цілу ніч, на світанку з пшеницею у кишенях Богдан прийшов у храм на Святу Літургію, щоби привітати парафіян з Новим роком. А вони, в свою чергу, були приємно здивовані, бо в той час, коли всі спали, хлопець служби не пропустив, мовляв: «Виспатись ми завжди встигнемо, а до церкви треба йти, щоб попросити благословення у Господа на цілий рік». Він запевняє: «З Богом жити цікаво, з Богом жити радісно!».
Творчий шлях майбутнього служителя
Свого часу Богдан захоплювався декламацією поезії і мріяв виступати на великій сцені. «У школі я дуже любив вчити вірші, особливо Тараса Шевченка та інших поетів. Завжди записував відео. Зокрема, повністю вивчив вірш «І мертвим, і живим...». На 12 чи 13 хвилин, я його цілий вивчив. І в пшеничному полі разом із вчителькою ми так записали відео», – розповідає хлопець. Дитиною Богдан активно брав участь у конкурсах читців: у молодших класах здобув першість із Шевченковою «Тополею», а потім прийшли перемоги на всеукраїнському рівні – в Івано-Франківську та Києві.
Фото: зі сторінки Центру культурних послуг ім. Катерини Рубчакової у Facebook
Окрім того, він розвивав свій YouTube-канал: «Десь у 8-9 років я читав казки. Сідав перед екраном і читав. І так в YouTube вантажив ці відео. Вони ще досі там є». До того ж, Господь подарував йому надзвичайно красивий голос. Саме цей дар і став вирішальним у виборі життєвого шляху. Сьогодні Богдан дякує Богові за те, що наділив його талантами, і молиться, щоб допомагав йому їх розвивати.
Як талант привів до стін академії
Часто ми продумуємо кожен крок, будуємо великі плани на майбутнє, але у Бога на кожного з нас є свій особливий задум. Він тихо, але впевнено веде нас саме туди, де наші таланти зможуть розквітнути якнайкраще. Так і сталося в житті Богдана. За словами юнака, все змінилося після прощі до Зарваниці три роки тому: «Я закінчував дев’ятий клас і пішов пішки до Зарваниці на Всеукраїнську прощу. Йшов по дорозі, а священники побачили, що я трохи співаю, читаю, і запропонували йти вчитися в Чортківську академію, бо вони самі її випускники. А я на той час подав документи в Хмельницький обласний ліцей, де було профільне вивчення різних предметів. Обрав суспільно-гуманітарний напрям. І натоді вже вступив, до речі, екзаменів не здавав, бо привіз багато грамот і дипломів. Я навіть вже поселився в гуртожиток. Але після Зарваниці поїхав забирати всі речі і врешті подав документи сюди в академію. Три роки вчився і цього року закінчив. Молився, а Богородиця відкрила для мене щось набагато більше».
Як пояснює брат Богдан: «Дяк – це той, хто своїм співом прикрашає Літургію. Бо, як каже святий Августин: «Хто співає, той молиться двічі». За дяком іде вся відправа, антифони, різні піснеспіви. Хором, відповідно, керує регент. А катехит – це той, хто навчає дітей і несе їм Боже слово».
Сьогодні Богдан – дипломований дяк-регент і катехит. Але ще починаючи з 2-го курсу академії мав змогу два роки дякувати у Заводському (парафія Зіслання Святого Духа), у Шманьківчиках (парафія Великомученика Юрія), а також проводив катехизацію в недільній катехитичній школі при катедральному соборі Верховних Апостолів Петра і Павла в Чорткові.
За час навчання в академії студенти вивчають філософські, богословські, музично-теоретичні, уставні, катехитичні дисципліни. Також Богдан зазначає, що, окрім навчання, студенти мають ще й інші обов’язки, зокрема вони прибирають і доглядають територію навчального закладу.
За словами Богдана, про навчання в академії в нього залишилися лише найтепліші спогади, і принагідно висловлює щиру вдячність кожному, хто підтримував його на цьому шляху: «Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати Преосвященному Владиці Кир Димитрію Григораку, ректору академії прот. Володимиру Білінчуку, PhD; віце ректору о. Івану Андрухіву та всім отцям, викладачам і наставникам за три роки навчання, духовного зростання, мудре керівництво та батьківську підтримку. Саме в стінах академії я не лише здобув знання, а й навчився ще більше любити Бога, Церкву та людей. Дякую за молитви, терпеливість, мудрі поради, добрий приклад життя і віру в мене».
Ключ до дитячих сердець
Робота з малечею на парафіяльних таборах – це велика відповідальність. Проте брат Богдан як дипломований катехит успішно ламає стереотип про «нудні проповіді», даруючи дітям радість пізнання Бога. Нещодавно в с. Гермаківка відбулися «Веселі канікули з Богом», де було близько 70 дітей: вони молилися, відвідували Святі Літургії, грали в ігри, квести, малювали, танцювали банси, проводили майстер-класи. Хлопець каже, що з малечею знаходить спільну мову через свою простоту та вміння доступно донести їм Боже слово. Додає, що в сучасних умовах у роботі з дітьми необхідно розумітися у трендах, аби бути з ними на одній хвилі, і щоб діти в жодному разі не сумували, бо з Богом не може бути сумно.
Будні крізь соцмережі
Соцмережі для Богдана стали чудовим методом поширення християнських цінностей, адже дають змогу показувати всім, що релігійне життя може бути відкритим і цікавим. Раніше його відео у Facebook набирали 500-1000 переглядів. Проте справжній прорив стався вже під час навчання в академії. «Свято Стрітення на другому курсі. Нас із хлопцями запросили в Карітас на майстер-клас із декорування стрітенських свічок. Ми це робили, і один з них каже: «Давай відео роби!». Відповідаю: «Запросто!». Я став зі своєю свічкою і розпочинаю: «Слава Ісусу Христу! Сьогодні ми тут робимо свічки. Гарно так, бо завтра маємо велике свято, Стрітення Господнє. А в нас є така традиція декорувати свічки» і так далі. І те відео до вечора набрало 20 тисяч переглядів. Залетіло. І після того я побачив, що можна таким чином людям донести щось про Бога», – ділиться історією Богдан. Хлопець додає, що раніше навіть проводив прямі ефіри у Facebook, на яких були присутні декілька людей, і таким чином набирав аудиторію та популярність у цій соціальній мережі. Зараз же в хлопця у Facebook 133 тисячі читачів. Кожного дня він намагається тішити своїх підписників новим контентом.
Велику прихильність аудиторії завоювали ролики, де хлопець співає разом із мамою.
Зокрема, часто співають його улюблений піснеспів «За все тобі я дякую». Богдан каже, що успадкував гарний голос, адже в них уся сім’я дуже співоча. Згадує, що прадідусь був музикантом, грав на баяні та трубі, а дідусь умів грати на баяні унікальними чином – переставляв інструмент на плечі і так виконував. Мати Богдана вже звикла до камери, завжди підтримує його й іноді навіть є ініціатором зйомок або оператором.
Жінка неймовірно тішиться, що її син усім серцем тягнеться до Бога. Через таке активне життя він рідко буває вдома, проте як тільки випадає можливість – приїжджає в рідне село, щоб допомогти матері. Й цим ділиться у соцмережах з підписниками. Додає, що зараз має дуже насичений графік, де майже весь липень вже розписаний буквально по годинах.
Звісно, не обходиться й без хейту. На запитання, як він із ним справляється і чи не бувало такого, що хочеться відповісти людині різко, Богдан відповідає: «Буває, що я іноді відписую різко, але так, щоб не принизити гідність тієї людини, і щоб не показати себе нерозумним. Головне – молитися за тих людей, які пишуть негативні коментарі».
Мозаїка парафіяльних традицій
Мандруючи різними парафіями, містами та селами, Богдан зазначає, що кожен регіон має свої унікальні звичаї та традиції святкування тих чи інших свят. Захоплено розповідає, що його вразив колоритний різдвяний вертеп в смт Дружба, поблизу Тернополя, який зупинив його авто просто на трасі, щоб щиро завінчувати й прославити Христа. Із захватом переказує автентичні подільські звичаї, про які йому колись розповідала прабабуся, як раніше на Великдень молодь бавилася в гаївки під назвою «Ворони» біля церкви. Описує і жниварські традиції, коли люди просто в полі співали пісень, підносячи Богу подяку за врожай.
Життєві орієнтири та плани
Богдан транслює у соцмережах цікаві та насичені будні, але особисте життя тримає подалі від чужого ока. На запитання, чи вільне його серце зараз, юнак з усмішкою зізнається: «Моє серце завжди вільне для Бога». Але, розмірковуючи про майбутнє, підкреслив, що для нього важливо, щоб майбутня дружина була вихованою, побожною, розділяла з ним інтереси, щонеділі ходила до церкви й приступала до Святого Причастя – тобто була тією, «яка своє життя також віддає в Божі руки», і радить молитися за добру долю і добру пару.
Також Богдан поділився планами на майбутнє: в подальшому бачить себе священнослужителем й зараз активно готується до вступу в духовну семінарію.
Наостанок я запитала, яку пораду він може дати тим, хто зараз перебуває в розпачі й не знає, ким бути в житті. «Найголовніше – молитися, жити з Богом, просити, щоби Господь благословляв, допомагав і відкривав нам очі. Говорити: «Ісусе, я Тебе люблю. Ісусе, я Тобі довіряю все своє життя!» – закликає юнак.
Наша щира розмова добігла кінця. Після спілкування з Богданом мене ще довго не покидало відчуття, що хлопець мудрий не по роках. Його історія доводить: коли на першому місці стоїть любов і відданість Богу, все інше стає на свої правильні місця. Попереду в хлопця – вступ до семінарії. Тож нехай його шлях буде світлим і безхмарним, а той вогонь в очах, який сьогодні надихає тисячі людей, ніколи не згасає під вітрами життєвих випробувань. З Богом!
