Важко сказати, що стало причиною до написання цієї публікації – дружний і приязний колектив бухгалтерії приватного агропідприємства «Обрій», куди ми щотижня доставляємо свіже число «Голосу народу», а вже звідти газета потрапляє до нашого передплатника, чи заквітчана територія побіля офісу вищезгаданого підприємства? Швидше за все і те, і інше. А приводом – прийдешнє професійне свято представників цієї важливої професії, котрі зазвичай залишаються в тіні, але без яких не може обійтися жодна компанія, організація чи державна структура, – День бухгалтера.
Колектив тут невеличкий – всього п’ять осіб. Тож давайте знайомитись.
Головний бухгалтер Ганна Йосипівна Романець – наш перший співрозмовник – уродженка Великих Чорнокінців. Закінчила на «відмінно» вісім класів місцевої школи, після чого вступила у Дніпропетровський технікум, здобувши спеціальність «технік-плановик харчової промисловості». За розподілом була скерована на роботу у Борщівський КХП. Пропрацювавши за направленням три роки, вийшла заміж за хлопця зі свого села. Хоч і обіцяли їй невдовзі надати квартиру у місті, погодилася на пропозицію чоловіка повернутися у рідні Чорнокінці, де у нього залишились матір і старенька бабуся. Так опинилася в колгоспі «Імені 50-річчя СРСР». Це був 1988 рік.
Спочатку працювала касиром, потім бухгалтером з реалізації, вела підсобний промисел тощо. Пізніше колгосп перейменували в ААГ «Великочорнокінецьке». Коли відбулося реформування аграрної галузі, перейшла на роботу у ПАП «Магнолія», що в Малих Чорнокінцях, де пропрацювала довгих 11 років. Після виходу на заслужений відпочинок багаторічного головного бухгалтера ПАП «Обрій» Ганни Василівни Колос на запрошення директора підприємства Степана Григоровича Данилишина обійняла цю відповідальну посаду, де працює донині.
Наступна співбесідниця – Галина Володимирівна Пожарнюк – теж «родом» з колгоспу, з того ж таки 1988 р. Навчалася бухгалтерській справі у Кам’янець-Подільському сільгоспінституті. Спочатку працювала бухгалтером по тваринництву, потім з оплати праці, допоки колгосп не «розлетівся». Звідси перейшла у ФГ «Кучер», певний час працювала у «Ювілейному». В ПАП «Обрій» прийшла у 2014 р., на посаду бухгалтера по розрахунках.
Крім них, у бухгалтерії також трудяться Марія Степанівна Золота (із 2011 р.) і Марія Романівна Вівчарик – наймолодша за віком і стажем (з 2017). Обидві наразі перебувають у відпустці. До слова, в останньої очікується важлива подія в особистому житті: готується стати на рушничок щастя. Тож вітаємо!
А очолює бухгалтерську службу заступник директора з фінансової частини Руслан Орестович Савка (на роботі в агрофірмі з 2016 р.). В його обов’язки входить укладення договорів, міжнародних контрактів, бронювання працівників тощо.
Уся команда – з Великих Чорнокінців, крім керівника, котрий доїздить з Копичинців. Більше того, чоловіки наших візаві теж трудяться у цьому господарстві.
Загалом про роботу наші респондентки розповідають мало. З їхніх слів, бухгалтерія має працювати як годинник. Стараються вчасно оплачувати рахунки, сплатити податки насамперед. Всі працівники підприємства офіційно оформлені на роботі, а це – 81 особа. Господарка немаленька. Лишень ПАП «Обрій» має в обробітку 2,7 тис. га земельних паїв, а разом з дочірними підприємствами назбирається до 4,5 тис. га. Охоплюють села Великі Чорнокінці, Чорнокінецьку Волю, Давидківці і Тарнавку.
«Обрій» – одне з небагатьох на Чортківщині, де займаються тваринництвом. На відгодівлі утримують 350 телят, а ще – 160 свиней. Господарство культивує увесь спектр сільськогосподарських культур – озима, яра пшениці, ріпак, соя, соняшник, кукурудза, цукрові буряки тощо. Рік у рік підприємство помітно розвивається. У 2021 р. придбали чотири комбайни і трактори «Джон Дір», торік ще два. Звісно, у всьому потрібен лад, насамперед у рахунках. А де він є, там неодмінно прийде успіх. В унісон твердять, що успіх будь-якого підприємства передусім залежить від керівника. А він у них – цитуємо дослівно: «золотий». Степан Григорович допомагає усім, хто до нього звертається, ніколи ні в чому не відмовляє. Дбає про розвиток соціально-культурної сфери села, дороги щороку поправляє. Добре, що він місцевий, зі свого села. Чужі би того не робили...
Мабуть, кожен, хто вперше побуває у ПАП «Обрій», зверне увагу на дещо нетипову для наших днів будівлю офісу з товстими стінами. І не помилиться у своїх здогадках. Це – колишній маєток місцевих дідичів Богуцьких, яких свого часу прогнала з родинного помістя радянська влада. Колись тут поруч ріс розкішний парк, що розкинувся над живописним ставком з насипаним острівцем. Уміли пани облаштувати собі комфортне життя... У колгоспні часи добротна будівля сильно занепала. Степан Григорович її викупив, відремонтувавши під офіс, їдальню та невеличкий готель для приїжджих гостей.
Наразі тут триває реконструкція навколишньої території. Минулоріч висаджено алеї сакур кількох видів, катальпи, туї, засіяно декоративною травичкою газони тощо. Однак ще до цих перемін кидалися ввічі висаджені у вигляді різних геометричних фігур квіти навколо офісу – бегонії, петунії, гортензії, чорнобривці – чого тут тільки не росте! Щоправда, цьогорічна холодна весна виявилася не надто прихильною до квітів. «Квіткове царство» започаткувала ще моя попередниця. Ганна Василівна вдома вирощує квіти, безмежно їх любить і нам прищепила цю любов, – мовить нинішній головбух. – Ми дещо більше розширили клумби, раніше лишень росли рядочки квітів обабіч стежки.
Дівчата гуртом розповідають, що від землі отримують неабияку енергію. У будь-яку пору року тут гарно! Люблять спостерігати, як квіти проростають, цвітуть, як рої бджілок збирають з рослинок нектар. Ну, а на характерній «геометрії» висадки, мабуть, наклала свій відбиток професія (сміються – авт.).
Спершу доглядали за квітами більш скрупульозно: добирали насіння, висаджували, підживляли, поливали. А не так давно Степан Григорович взяв на роботу садівником молодого хлопця – Валерія Семчишина, котрий звільнився зі ЗСУ внаслідок поранення. В його обов’язки входить регулярний полив, підстригання газонів і т. ін. Господарка у нього тепер чимала.
Щодо складнощів у роботі, вони свої – як і скрізь. Закони часто міняються, слідкувати за змінами доводиться постійно. Не встиг до одного звикнути, як уже прийняли інше. Все вчимося, вчимося, вчимося, хоч вік уже не той – мовлять… Колись все контролювало райсільгоспуправління, тепер і податкова, і Держслужба з питань безпечності харчових продуктів, і пенсійний... Якщо треба, жартують, ми зайву копійку знайдемо, а ось перевірки доводять до стресу найбільше...
Окрім любові до квітів, усі дівчата люблять в’язати. Наймолодша з команди – Марія Романівна – дуже гарні м’які іграшки вив’язує. (Сподіваємось, про це у нас буде окрема публікація).
І наостанок, на запитання, чи люблять свою роботу, в якій так мало романтики, обидві співрозмовниці скрушно закивали головами. «Не повірите, проте люблю, – каже Ганна Йосипівна, – з цифрами «бавитися», посидіти над ними». І процитувала відомого жартівливого віршика на продовження теми: «Я люблю свою роботу, я прийду сюди в суботу...». А як уже не полюбиш справу, якій – хоч-не-хоч – присвятив майже пів віку свого життя? Нещодавно, 18 червня, жінка відзначила свій поважний ювілей. Таку ж вагому дату справлятиме у жовтні місяці й Галина Володимирівна Пожарнюк. Сьогодні, коли багато молоді виїхало за кордон, на таких, як вони – професіоналах своєї справи, як кажуть, до мозку кісток – і тримається практично будь-яка галузь економіки країни. Тож побажаємо напередодні професійного свята героїням нашої розповіді та усім, хто присвятив своє життя цій почесній професії, таких умов роботи, в яких талант і ваші знання використовуватимуться на повну, а результати плідної праці отримають гідну оцінку. Нехай цей день стане не просто датою в календарі, а справжньою точкою зупинки для подяки за все, що ви робите щодня.
З Днем бухгалтера!
