Уже промайнуло професійне свято тих, чия праця формує майбутнє нашої країни – День працівників освіти. Та тема освіти завжди актуальна, адже вчитель-наставник повсякчас відкриває для усіх нас світ знань. Тож до уваги інтерв’ю з нашою гостею, людиною, яка робить це щодня з неймовірною любов’ю – Наталією Шушко, начальницею відділу освіти, молоді та спорту Білобожницької сільської ради.
У канві спілкування: про школу, яка має готувати не лише до контрольної, НМТ, а й – до життя; про вчителя, який стає наставником; про дітей, яким потрібні не тільки знання, а й підтримка.
Є розмови про освіту, в яких багато цифр, назв програм, ремонтів, придбаного обладнання й звітів про зроблене.
А є розмова про те, заради кого все це робиться. Бо за кожним класом, шкільним автобусом, новим обладнанням чи відремонтованим укриттям – дитина. Та сама, яка сьогодні приходить до школи з наплічником, а завтра має вийти у доросле життя – з умінням думати, мріяти, помилятися, шукати відповіді й не боятися пробувати знову. Тому інтерв’ю з моєю візаві саме про дитину в центрі освітнього процесу. Про школу, до якої хочеться приходити не тому, що «треба», а тому, що цікаво. І про найбільший виклик, який очільниця освіти громади формулює дуже просто: «Не втратити дитину – не втратити її цікавість до життя, бажання вчитися та віру у власні можливості».
Наталія Шушко на посаді начальниці відділу освіти, молоді та спорту вже 2,5 роки, а її педагогічний стаж – 17 років.
«Головне – щоб діти були хорошими людьми»
– Пані Наталю, що для Вас означає сучасна освіта?
– Для мене сучасна освіта починається не зі стін і навіть не з комп’ютерів. Вона починається з простого запитання: чи хоче дитина приходити до нашої школи?
Ми можемо мати красивий кабінет, сучасну дошку, нові меблі. Але якщо дитина боїться помилитися, не відчуває підтримки від наставників, не бачить сенсу в тому, що вивчає, – сучасності в такій освіті буде мало. Тому я трішки по-іншому дивлюся на розвиток освіти в громаді. Для мене це не лише про те, що ми купили чи відремонтували, а про те, яке середовище ми створюємо для учнів.
Школа має готувати не тільки до контрольної чи іспиту, вона повинна готувати до життя. І, мабуть, найважливіше – виховати хорошу людину. В мене троє дітей, і я завжди їм казала: відмінні оцінки – це не найважливіше, головне – залишатися хорошими людьми. Вони, коли мали не дуже високі бали, навіть жартували: «Мамо, але ж ми хороші люди». Для мене це справді важливо: щоб знання були не просто оцінкою в журналі, а допомагали дитині в житті.
Дитині потрібні не лише знання
– Якими є діти сьогодні? Чого їм найбільше бракує?
– Сьогодні кожна дитина має доступ до величезної кількості інформації. Але ця, скажімо, інтернетна інформація – ще не знання і тим більше не мудрість. Дитині потрібні максимальна увага, підтримка, можливість спілкуватися наживо. Потрібен дорослий, який не просто скаже, правильно вона зробила чи ні, а пояснить, підтримає, допоможе не боятися помилки, а виправляти.
Вважаю, що саме при цьому школа має величезне значення. Бо жоден гаджет не замінить людського спілкування, відчуття, що ти комусь потрібен і що ти є частиною спільноти.
Війна стала частиною дитячої реальності
– Як війна змінила дітей і школу?
– Війна стала для дітей реальністю, до якої вони, на жаль, звикли. Повітряні тривоги вже не викликають у них такого шоку, як на початку. Але це не означає, що ми маємо ставитися до цього байдуже. У наших школах багато уваги приділяємо безпеці. Діти вчаться діяти під час тривог, знають правила цивільного захисту. Проводимо навчання з невідкладної домедичної допомоги, запрошуємо фахівців Чортківського медичного фахового коледжу, військових. Безпека дітей понад усе! До слова, у трьох закладах загальної середньої освіти Білобожницької громади облаштовано охоронну систему відеоспостереження: у Білобожницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів, Джуринському опорному закладі ЗЗСО І – ІІІ ступенів та Косівському закладі загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів. У всіх закладах освіти встановлено «тривожні кнопки». До речі, в Білобожницькій школі вже працює офіцер безпеки.
Є й інша сторона війни – втрати. Тут потрібно бути дуже обережними у спілкуванні з школярами, які втратили батька, чи брата, чи дядька. Бо кожна дитина має свою історію, свою родину, свої переживання.
Ми хочемо навчити наших учнів відповідальності й безпеки, але водночас дуже хочеться, щоб у них залишалося дитинство.
У школі має бути тепло не лише від батарей
– Що сьогодні найбільше турбує в повсякденній роботі закладів освіти?
– Є багато питань, які вирішуємо поступово. Але особливо гостро постає проблема енергонезалежності. Генератори маємо, однак пальне для них дороге. Коли вимикатимуть світло (а зимовий період – ось-ось), виникатиме питання не лише освітлення, а й тепла. Ми не можемо одночасно обігріти школу і приготувати дітям їжу без електроенергії. Якби завтра з’явилося фінансування без обмежень, я насамперед спрямувала б його на тепло й освітлення. Хочеться, щоб діти могли навчатися в нормальних умовах – щоб їм було тепло і щоб постійно було світло.
– Пані Наталіє, Ви крадькома згадали про ремонти, обладнання. Як визначаєте, що потрібно зробити насамперед?
– Як уже сказала – енергонезалежність. Але ми намагаємося дивитися на освіту комплексно: це і безпечні умови, і харчування, і освітнє середовище, і спортивна інфраструктура, і можливості для дітей з особливими освітніми потребами. Цьогоріч зробили ремонти у спортивних залах, у шкільних їдальнях та харчоблоках. Зараз закупляємо меблі, засоби навчання та мультимедійну техніку для двох лабораторій НУШ: для лабораторії фізики у Білобожницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів та біології в Джуринському опорному ЗЗСО І – ІІІ ступенів. Перед тим закупили достатньо мультимедійних дошок. Проте не хочу, щоби розвиток освіти зводився до переліку зробленого. За кожним ремонтом, кожним придбаним обладнанням чи новою ініціативою має стояти відповідь на одне запитання: «Що це змінить для дитини в кращу сторону?». Якщо ми не можемо на нього відповісти, значить – щось робимо не так.
Учні, якими можна пишатися
– Досягнення учнів, педагогів – чим сьогодні можете пишатися?
– Наші діти (даруйте, навіть не називаю їх учнями, бо вони всі – від малого до великого – наші діти) мають чимало досягнень у навчанні, олімпіадах, конкурсах, спорті, мистецтві. Для нас важливо не лише побачити результат, а й підтримати дитину, яка хоче розвиватися. Маємо програму грошового заохочення учнів і педагогів. Торік, наприклад, одна з моїх учениць, яка навчалася за індивідуальною формою через проблеми зі здоров’ям, закінчила школу із золотою медаллю. Для мене такі історії особливо цінні, бо вони доводять: якщо дитині дати можливість і підтримку, вона здатна подолати дуже багато і досягти чимало.
Загалом по програмі у цьому році виплачено винагороду учням у сумі 59 000 та вчителям – 17 000 гривень.
«За високі досягнення у навчанні» у нас шість золотих медалістів.
Учитель теж має вміти вчитися
– Що сьогодні найскладніше у роботі педагога?
– Світ змінюється дуже швидко. Неможливо залишатися вчителем, який один раз отримав знання і потім усе життя працює лише з ними. Педагог має сам навчатися, обмінюватися досвідом, пробувати нове, не боятися технологій. Бо неможливо вимагати від учня бути допитливим, якщо сам дорослий перестав бути допитливим.
На жаль, є і кадрові проблеми з фахівцями-освітянами. Особливо складно знайти вчителів англійської мови. Молодь не дуже хоче йти працювати в школу, а досвідчені фахівці можуть знайти інші можливості для заробітку.
Штучний інтелект – помічник, але не заміна мисленню
– Сьогодні багато говорять про штучний інтелект. Яке його місце в освіті?
– Діти вже живуть у світі штучного інтелекту. Тому питання не в тому, чи дозволимо ми їм ним користуватися. Важливо навчити кожного учня правильно ставити запитання, перевіряти інформацію, помічати помилки й формувати власну думку. Новітні технології повинні лише допомагати навчанню, але вони аж ніяк не можуть замінити вчителя і живого спілкування.
Школа і батьки – одна команда?
– Якими, на Вашу думку, мають бути сьогодні стосунки між школою та батьками?
– Партнерськими! Школа не може сама виховати дитину. Так само й батьки не можуть перекласти на школу всю відповідальність як у навчанні, так і у вихованні. Для мене показник здорової освіти дуже простий: коли батьки вже не запитують лише «А що школа нам дасть?», а кажуть: «Чим ми можемо допомогти?».
Коли вчитель приходить із власною ідеєю і каже: «Я хочу спробувати ось так», – тоді розумію, що освіта живе. Живе вона й тоді, коли батьки повсякчас цікавляться діяльністю своєї дитини в школі – як в часі навчання, так і в позаурочному.
Діти пам’ятають про тих, хто захищає Україну
– Війна вносить свої корективи в повсякденність. Чи долучаються школи до підтримки наших захисників?
– Так, безумовно. В школах проводимо благодійні ярмарки, різні акції на підтримку Збройних Сил України. У багатьох наших учнів рідні нині на фронті. Серед педагогів і випускників також є ті, хто захищає Україну. Тому для дітей це не абстрактна війна з екрана. Вона має конкретні обличчя – батька, брата, родича, знайомого.
«Я хочу, щоб дитина могла бути різною»
– Пані Наталіє, якою, на Ваше бачення, має бути школа майбутнього?
– Я бачу школу, до якої дитина приходить не тому, що «треба», а тому, що там цікаво. Школу, де вчитель – не просто педагог біля дошки, а – наставник. Школу, де технології допомагають навчанню, але не замінюють живого спілкування. І школу, де дитина може бути різною – швидкою чи повільною, дуже комунікабельною чи сором’язливою, мати високі результати або потребувати більше часу для власного розвитку й підтримки. Хочу, щоб кожна дитина відчувала: її бачать, її чують і в неї вірять.
Мрія – щоби різнобічної підтримки вистачало всім
– Чого найбільше хотіли б досягнути в освітній сфері Білобожницької громади?
– Хотілося б, щоб у нас було більше мультифункціональних спортивних майданчиків, щоби кожна дитина могла реалізувати себе – не обов’язково лише в навчанні, а й в спорті, мистецтві.
А ще дуже хочеться створити інклюзивну групу продовженого дня. Це була б велика підтримка і для дітей з особливими життєвими й освітніми потребами, і для їхніх батьків, які працюють.
«Не втратити дитину»
– Якщо назвати одним реченням найбільший виклик для освіти громади – яким він буде?
– Не втратити дитину. Зараз говорю не про те, щоб учні фізично залишилися в нашій школі. А про те, щоби вони не втратили цікавість до життя, здатність мріяти, бажання вчитися та віру у власні можливості. Бо сьогодні дитина може навчатися будь-де, вона має доступ до величезної кількості інформації. Але саме школа може дати те, чого не дасть жоден, як уже сказала, гаджет – людське спілкування, відчуття приналежності, підтримку і досвід бути частиною спільноти.
Школа, з якої не хочеться втекти
– А якою Ви хотіли би бачити загалом Білобожницьку громаду щодо освітянської сфери через кілька років?
– Мабуть, це запитання більше припасувало б адресувати Білобожницькому сільському голові Віктору Шепеті. Проте ми ж один колектив, одна команда і співпрацюємо в напрямку – добробут всіх жителів громади. А щодо конкретно освітянської сфери, то хочу, щоб ми не просто залишили нашим дітям хороші школи, а щоби залишили їм громаду, в якій їм захочеться будувати своє майбутнє. Можна відремонтувати школу за кілька місяців, за рік; можна придбати обладнання за короткий термін часу. Але довіру дитини до школи, до вчителя, до своєї громади потрібно будувати щодня.
Для мене сучасна освіта – це не про те, щоби наздогнати когось і робити за чиїмось прикладом. Це про те, щоби створити своє – таке освітнє середовище, в якому дитина з маленької громади матиме великі можливості. Щоби кожен не мріяв утекти зі школи, а – мріяв змінити світ довкола себе на краще саме в нашій громаді. І, можливо, колись, наші вихованці, ставши дорослими, скажуть: «Ми виросли тут і житимемо тут. Бо саме тут нас навчили вірити, що ми здатні багато доброго зробити для рідної громади».
– Пані Наталіє, допоки ми спілкуємося, Ваш телефон, скажімо, не замовкає, і це вже закінчився робочий день. Що дає Вам сили працювати в такому режимі?
– Віра в те, що колись буде легше, коли бачитиму позитивний результат проведеної роботи.
Під завісу нашого спілкування висловлюю щиру-щиру вдячність за повсякчасну підтримку й допомогу в різних вимірах благодійності нашим меценатам: Василю Градовому (директор ПАП «Дзвін»), Марії Горбаль (ПП «Агро-Спектр»), Олегу Войцишину (директор ПАП «Довіра»), Ковану Скотту Пітеру (директор ТОВ «Калина Фармінг»), Івану Грошку (керівник СГ ТОВ «Ласковецький бровар»); а також голові громади Віктору Шепеті за розуміння й підтримку. Нехай Господь повертає добродіям сторицею.
Освіта громади у цифрах
8 – закладів загальної середньої освіти + 2 філії
8 – закладів дошкільної освіти
717 – учнів навчається у школах громади
59 – класів
10 – інклюзивних класів
10 – дітей навчаються за індивідуальною формою
4 – шкільні автобуси забезпечують підвезення дітей
17 – сіл охоплено шкільним підвезенням
6 – учнів громади отримали золоті медалі
59 000 грн – виплачено учням за програмою грошового заохочення у 2025-2026 навчальному році
17 000 грн – отримали педагоги за досягнення своїх вихованців.
