Минулої неділі, ближче до третьої години пополудню, будинок культури в селі Звиняч зримо перетворювався на …рукавичку з однойменної української казки. Було дивно: як там вмістяться всі охочі спостерегти духовне свято коляди? Однак, як мовитиме згодом тамтешній добрий ґазда – директор ПАП «Дзвін» Василь Градовий, Господь дуже добрий: так, як зумів нагодувати п`ятьма хлібами п`ять тисяч люду, так і розмістити в тій ошатній залі пречисленний гурт.
Одразу варто зазначити: авторам цього словесного та фото- і відеорепортажу безмірно пощастило: винести на люди, поділитися з багатьма власними почуваннями від пропущеного крізь душу й серце впродовж тих трьох невимовно благодатних годин. Ні, не кожному таке дано! Бо то справді було щось. Не чуване, не бачене нами досі. Хтось з обласних ЗМІ вже написав, що та коляда дзвеніла на все село. Так, звісно, однак там ще й витала особлива енергетика суцільної благодаті, поглинаючого наскрізь бажання добродіяти, прихиляти коліно й чоло перед минулим та нестримно, рвійно творити майбутнє українства.
Свято коляди такого формату, ще й із переважаючою більшістю власне духовних колективів – церковних хорів на теренах Чортківщини влаштовано вперше. З ініціативи митрофорного протоієрея, настоятеля церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Звиняч отця Михаїла Ткачука.
За сприяння все того ж невтомного мецената В.Градового.
І з благословення єпископа Тернопільсько-Теребовлянського ПЦУ Павла, яке він і привніс у спільноту вщерть, по вінця виповненої зали та ще й далеко поза її входами.
А що вже виспівано колядок – давніх та сучасних, видобутих десь зі сховку пам`яті наших славних предтеч та складених тепер, з прив`язкою до сьогочасся. Одну з найвідоміших – «Нова радість стала» вторили в різній інтерпретації, з різним текстом колядники церков Різдва Пресвятої Богородиці с. Кобиловолоки, Успіння Пресвятої Богородиці с. Скородинці, Преображення Господнього с. Білобожниця.
«Хто ж душі наші радістю засіє, коли у домі рідному біда, хто укріпить розхитану надію?» – тривожився висловленим поетичним рядком митрофорний протоієрей зі Скородинців Мирон Заяць, перебуваючи на сцені разом зі своїми колядниками.
Повіншування різних часів, спостережені в своєму селі, виніс на люди й настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Палашівка Василій Колісник, а ще представив давню колядку з особливим підтекстом «Славен є».
Надзвичайно чуттєво та атмосферно припіднесли вухові «Святу вечерю» колядники храму з Косова.
Напрочуд мальовничо дивився гурт колядників церкви Воздвиження Чесного Хреста зі с. Ромашівка: різдвяна звізда, дзвіночки – як і сама коляда «Нічка та радісна зорями світила».
Ще й як проймав зворушливістю спів дитячого гурту римо-католицької громади с. Білобожниця.
Вишуканий камерний спів, як і очікувалось, представили хористи церкви Святої Покрови з Чорткова, сконцентрувавши майже професійне багатоголосся у колядках «Не плач, Рахиле», «Три славнії царі».
«Хто там по дорозі йде до Вифлеєму» – оповідали в колядці хористи церкви Святої Покрови села Буданів.
І потверджували: «Свят-Бог народився!». «У райському саду три дерева росли» – про те душевно співали колядники церкви Святого Великомученика Димитрія зі Скоморошого.
Загалом колядки переважно співалися не так устами, як серцем, і це так щемко, так достоту спрагло й бажано сприймалося всією спільнотою.
Автентично, винятково по-звиняцьки заколядували господарі сцени: і хористи тамтешнього храму, й народні музики Звиняцького СБК.
Як і вокаліста Ольга Градова – з колядкою «Хочемо тя, господарю, заколядувати». А що вже мило та доладно, з особливим колоритом навертепили учні школи імені славного земляка Михайла Галущинського!
У переддвер`ї Старого Нового року та Василія Великого щедро засівали присутніх щирі посівальники – двоє хлопченят Андрійко та Василько Бойки.
Надію на щасну майбутність України прорекли, передаючи владиці Вифлеємський вогонь, й скаути з чортківського «ПЛАСТ»ового згромадження.
Прибула до Звиняча перегодом, з районного фесту «Різдвяне розмаїття», начальник відділу культури, туризму, національностей і релігій РДА Галина Чайківська щедро сипонула в гурт повні жмені палких зичень тим, хто влаштував таке неповторне свято, доклавши ще й уречевлені Подяки.
Глибинно духовно, дуже символічно, аж до мурашок по спині колядували на сцені всі прибулі на свято душпастирі – «Добрий вечір тобі, пане господарю!».
Недарма ж господар Василь Градовий означив коляду глибою фундаменту української нації, що разом з вишиванкою є нашим генетичним кодом. Бо українці колядували завжди: вояки УПА, бандерівці й мельниківці, в лісах та криївках. Колядувала інтелігенція, господарі й патріоти в сибірах та на Колимі. Колядували тоді, коли це заборонялося. Нині колядують наші воїни в окопах на сході України. Споконвіку колядували всі українці – бабці й матері, і онуки. А це значить, ми мусимо передати нащадкам те, що передали нам. Той вогонь, той чар української душі.
Широчінню українського серця, великою мудрістю, ключем до свободи та рецептом щастя в мовленому слові при врученні іменних Благословенних грамот нарік колядки владика Павло.
Годилися з ним перший заступник голови райдержадміністрації Іван Заболотний та Звиняцький сільський голова Надія Безушко: це – звеличення нашої історії, предків, прадавньої сивини.
А потім людність вихлюпнулась, вилилась живим потоком в освітлений міріадами різдвяних вогнів прилеглий до сільського вогнища культури парк, до красуні-ялинки з шопкою-вертепом – фотозони, якій залюбки позаздрить не те, що районний – навіть обласний центр! Тож в морозяному повітрі довго-довго лунала дружна, многосотенна, піднесена й оптимістична коляда.
