Кожного року у релігійне свято Стрітення Господнього, в Чорткові біля пам’ятника воїну-«афганцю», котрого своїм омофором покриває Пресвята Богородиця, громадськість краю схиляє голови в глибокій зажурі перед жертвами Афганської війни, від закінчення якої нас віддаляє уже тридцять один рік. Так було і сьогодні, 15 лютого.
Саме 15 лютого 1989 року по залізному мосту через річку Амудар`ю, який зовні нагадує наш Копичинецький, останній радянський солдат – командуючий 40-ю армією генерал Громов покинув цю далеку гірську країну, де навіки залишилися за офіційними даними близько 15 тисяч воїнів, серед яких 3,5 тисячі українців. Своє молоде життя за імперські інтереси Москви віддали і двоє наших земляків – Ярослав Пліщук з Білої та Олександр Дмітрієв зі Свидови.
За всіма убієнними у цій нікому не потрібній війні священнослужителі на чолі з преосвященним владикою Димитрієм Григораком відслужили поминальну панахиду.
Опісля до громади звернулися міський голова Володимир Шматько, перший заступник голови райдержадміністрації Іван Заболотний, депутат обласної ради Любомир Білик, голова районної спілки учасників АТО/ООС Сергій Гусак. Слово до побратимів, яких з кожним роком внаслідок отриманих тілесних та душевних ран стає все менше і менше (до слова, всього в Афганській війні взяло участь 256 чортківчан), мали також голова районної патріотичної спілки учасників Афганської війни Михайло Заблоцький та воїн-«афганець» Михайло Чорній.
У своїх промовах виступаючі нерідко поверталися до подій сьогодення. І неспроста, адже багато воїнів-«афганців» стало на захист своєї Вітчизни від агресора уже нашої війни проти новітнього російського окупанта. Символічно, що у цьому місці минулоріч постав пам’ятник Герою України генералу Кульчицькому, родинні коріння якого походять з Чортківщини, та обеліски загиблим чортківчанам. Обов`язково дочекатися перемоги над агресорами, з якими сьогодні ведемо війну, закликали промовці.
До підніжжя пам’ятників лягли гірлянди слави від військовослужбовців строкової служби та живі квіти від представників влади і сивочолих воїнів-«афганців», котрі подумки у цей день повертаються в часи своєї юності, згадуючи однополчан, що навіки залишилися в їхній пам`яті 18-19-річними.
Розмірену тишу над Серетом пронизив військовий салют.
