Цього ж дня, 22 квітня, минулоріч душа талановитого чортківського журналіста Богдана Присяжного відійшла у засвіти, не дочекавшись 69-ї осені. Його слова бурхливо завжди переливались у публікації, котрих чекали з нетерпінням не один десяток чортків'ян.
Богдан Присяжний народився в селі Малі Чорнокінці, що на Чортківщині.
Завершивши навчання у Чортківському медичному училищі (1969, нині медичний коледж) та Львівському університеті (1979, нині національний), працював помічником санітарного лікаря у Чортківській районній санітарноепідемологічній станції, лікарем-лаборантом, хіміком у «Вологдахімліс», інженером цивільної оборони і охорони праці у селі Джуринська Слобідка Чортківського району, лікарем-лаборантом у Чортківській райсанепідстанції та лаборантом кооперативу «Український кооператив лабораторного забезпечення» у Чорткові.
Душу манило до творчости
Паралельно з основною роботою у 1995 році пан Богдан вперше переступає поріг першого незалежного часопису «Досвітні вогні», стає його позаштатним кореспондентом. З плином часу він усвідомлює, що журналістика - це справа його життя, і остаточно вирішує полишити кар’єру хіміка-біолога та займатися улюбленою справою.
Згодом, у 1997 році, організовує «Товариство сприяння друкованим засобам масової інформації», яке стає видавцем газети «Досвітні вогні. Нові». Працюючи редактором друкованого видання, всі зароблені гроші віддавав на розвиток газети.
У 2005 році його призначають редактором чортківського міського часопису «Ратуша», а після реорганізації видання стає заступником редактора вже «Чортківського Вісника», де працював до виходу в 2011-му на пенсію по інвалідності.
Серце, яке билося в унісон з Україною
Окрім журналістики, пан Богдан переймався подіями, які відбувалися в країні. Активний учасник в організації (2005 рік) і подальшій роботі спільноти «Рух за життя» при Бучацькій єпархії УГКЦ. Співпрацював з доктором Антуном Лісіцем (Хорватія) з питань християнської біоетики.
Перед початком тимчасової окупації сепаратистами і до звільнення Лисичанська і Краматорська у березні-жовтні 2014-го співпрацював з добровольчим агітаційним відділом, створеним київськими і львівськими журналістами, який проводив свою проукраїнську пропагандистську діяльність на цих теренах.
Окрім місцевих та обласних видань, активно друкувався в часописі «Час і події» (Чикаго, США). На добровольчих засадах підтримував роботу редакції «Чортківський Вісник».
У вечері 22 квітня 2019 року після оголошення результатів екзит-полів виборів Президента України його серце зупинилося назавжди.
За своє життя разом з дружиною Ліліанною виховали сина Еріка, котрий подарував батькам двох онуків - Віктора та Арсена. Усі, хто знав пана Богдана, згадайте його добрим словом, пом’яніть щирою молитвою.
Свого часу мав за приємність працювати з паном Богданом. Він став першим моїм учителем у журналістиці, у котрого з плином часу я перейняв частину знань, яких би не здобув у жодному університеті. Не будучи фаховим журналістом, його творчим талантом захоплювався не один десяток чортків'ян.
Він залишитеся в пам'яті багатьох (зокрема й в моїй) як чуйна та добра людина, яка завжди приходила на допомогу кожному, не чекаючи винагороди.
