Ми не даремно винесли ці слова у заголовок. Це дійсно правда – один з найпотужніших та найприбутковіших заводів спиртової галузі Тернопільщини фактично на грані ліквідації. Виробництво зупинене, працівників змушують підписуватися з ознайомленням про скорочення кадрів. Люди у розпачі, не знають, де шукати поради та захисту від свавілля вищого керівництва. Вже зверталися до всіх інстанцій і навіть до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля. Жодної відповіді чи реакції. З надією хоч якось зрушити це питання з мертвої точки прийшли до нас, місцевих журналістів. І ми без зволікань вирушили до Марилівки, де колись вирувало життя.
Брагою давно не пахне
Загальну картину не функціонуючого підприємства видно та чути ще звіддаля. Ні руху автотранспорту, ні куряви з димарів, ні специфічного запаху від браги. Лише силуети споруд та дорога, яку вже давно не ремонтували. Якось не по собі стає від усвідомлення, що ще ніби вчорашня гордість району та чи не найбільший наповнювач бюджету може перетворитися на металобрухт.
Усвідомлення аж ніяк не безпідставні. Міркуйте самі. Зазначений завод простоює від травня минулого року. Основну кількість працівників перевели на 2/3 окладу зі скороченням робочого часу. Крім того, наказом ДП «Укрспирт» від 13 березня 2020 року в Марилівському МПД має залишитися лише 30 працюючих. Під скорочення кадрів потрапляють 75 осіб. Здебільшого це – жителі селища Нагірянка. Є також й чортків’яни. У кожного є сім’ї, які потрібно утримувати. Тривога посилюється й тим, що тепер не так вже й просто знайти більш-менш нормальну роботу з пристойною зарплатою. Спілкуючись із заводчанами у Марилівці, я подумав про себе, що було б не зайвим привести сюди декілька високопосадовців зі столичного Олімпу і хай би вони подивилися їм в очі та пояснили, що відбувається насправді.
А були часи
Щоби зрозуміти суть проблеми, треба трошки заглибитися в історію не лише Марилівського спиртового заводу, а й усієї галузі зокрема. Давайте спробуємо це зробити.
Отже, у березні 2011 року відбулася реорганізація. До тих пір Марилівський спиртовий завод мав статус юридичної особи та йменувався як державне підприємство. Його очільник Ігор Ольшаковський виявився доволі здібним менеджером та будівничим. Рік у рік потужність підприємства дедалі більше зростала. Лише за одну добу вироблялося близько семи тисяч декалітрів етилового ректифікованого спирту вищої якості. Перероблялося шість тисяч тонн зерна кукурудзи та пшениці в місяць, а це відповідно відкривало широкі перспективи збуту продукції для аграріїв.
Спиртозавод надавав товарні кредити виробникам, забезпечував майже 70 відсотків надходжень до Пенсійного фонду району, сплачував мільйонні асигнування до бюджетів. Працівники отримували найвищу на наших теренах заробітну плату та майже безкоштовні путівки на відпочинок до санаторіїв і турбаз. Продукція потрапляла не лише на внутрішній ринок, а й на експорт за кордон. До Марилівки за досвідом приїжджали з країн близького й далекого зарубіжжя. Одне слово, у 2009-2010 роках це було одне з найкращих підприємств Тернопільщини з чистим прибутком, що складав 50 мільйонів гривень.
Ласий шматок для «сім`ї»
Однак слід зауважити, що, попри процвітання та успіхи, спиртова галузь постійно перебувала у сфері впливу різних кланів в Україні, які боролися між собою за ці сфери впливу та владу. Кульмінацією цієї боротьби став час перебування на президентській посаді Віктора Януковича. Його «сім’я» стала масово прибирати до рук прибуткові підприємства. Не могли вони залишити й таку «золоту артерію», як спиртову галузь.
Відтак, як мовиться, й виросли ноги реорганізації. Новостворений концерн, а пізніше ДП «Укрспирт», загріб під себе майже усі спиртові заводи, в тому числі й Марилівський. Ігор Ольшаковський, незважаючи на його колосальний досвід та менеджерський талант, виявився не потрібний новій владі та змушений був залишити завод. Колись державні підприємства стали йменуватися як місця провадження діяльності (МПД). На них призначалися керівники, але вони фактично не наділялися жодними повноваженнями. Тобто були безправними виконавцями волі верхів. Звісно ж, ніхто з них не горів бажанням щось модернізувати, щось відновлювати чи поліпшувати. Наприклад, обладнання Марилівського МПД вже давно потребувало модернізації. Чи можна було виправити ситуацію? Звичайно, що можна. Але хто це мав робити, якщо із 2011 року там поміняли 12 (!) в. о. директорів. Тепер тут новий в. о. директора – Дмитро Мединський. Але навряд чи він довго втримається на посаді, якщо став на бік працівників, яких хочуть скоротити. Є інформація, що «Укрспирт» за часів Януковича обікрав державу майже на 3,5 млрд гривень. Колишній генеральний директор «Укрспирту» Олександр Харт оголошений в розшук.
Сподівання виявились марними
Після Євромайдану усі надіялися на торжество справедливості, працівники «Укрспирту» в тому числі. Гендиректором «Укрспирту» стає уродженець міста Чернівці Михайло Лабутін. Декларується чесність та прозорість у правочинах й співпраці. Однак через короткий проміжок часу в діях керівництва «Укрспирту» почали спостерігатися дивні речі. Невдовзі застрайкували аграрії, вимагаючи провести розрахунки за поставлене зерно. У Нагірянці перекрили трасу, виступали, кляли уряд Яценюка на чім світ стоїть. Вряди-годи з ними розрахувалися. Марилівське МПД (спиртозавод) вже втратило свою колишню славу й авторитет. Їхній головний шеф Лабутін втік за кордон. Його підозрюють у махінаціях на суму 260 мільйонів гривень. Крім того, ще й звинувачують в організації державного перевороту (!) та замаху на міністра МВС Арсена Авакова. Чудо із чудес якесь та й годі.
Тепер керівником ДП «Укрспирт», точніше, тимчасово виконувачем обов’язків директора є Сергій Блескун. Він там людина не нова. З галуззю ознайомлений добре. Втім, у Марилівці кажуть, що надій на позитивні зміни у них немає. Яскравим підтвердженням цьому є вищезазначений наказ за підписом пана Блескуна «Про затвердження штатних розписів МПД ДП «Укрспирт», на підставі якого у Марилівському МПД має залишитися 30 працівників. Решті людей, серед яких є висококваліфіковані спеціалісти, світять заробітки у Польщі. Але туди ще треба потрапити, бо ж не пускають. Люди жаліються на несправедливе рішення. Бо якщо вже на те пішло, то скорочувати повинні усіх, а не вибірково. Однак попробуй-но достукатися до високих кабінетів.
Спиртозаводи підуть «з молотка»?
Справа Марилівського МПД (навіть язик не повертається так називати завод) далеко не проста. Потрібні кошти на ремонт та оновлення обладнання в цехах. Окремі з них у незадовільному стані. Проте спиртова продукція має свою ціну на ринку. Втрачений експорт спирту за Януковича поволі відновлюється. Тобто, якщо є велике бажання, гроші можна швидко заробити. Ще один вихід із ситуації – приватизація підприємства. Але… Екс-директор заводу Ігор Ольшаковський наголошує, що не тільки у Марилівський, а й в переважну більшість спиртових заводів потрібно вкладати значні інвестиції. Тому що вимоги до спиртової продукції тепер доволі високі. Щоби виготовити спирт вищої якості, який відповідає європейським стандартам, потрібно сучасне та вартісне устаткування. Це може зробити лише новий власник. Тобто спиртозаводи мають піти «з молотка». Однак стосовно цього у команді президента Зеленського неоднозначна позиція: одні «за», інші «проти». Та й не будь-який інвестор ризикне влізти у таке корупційне болото – спиртову галузь із її страшною історією.
Натомість ринок потребує спиртової продукції. У зв’язку з епідемією коронавірусу потреба в етиловому спирті у світі збільшилася в рази. Якось дивно, що наша влада пасе задніх та не користується можливістю заробити кошти для розвитку держави, маючи такий потужний ресурс. Через територію України транспортують спирт із Білорусі і ще бозна звідки. Іноземні країни не втрачають найменших шансів отримати прибутки. Лише ми, безголові, у себе вдома все руйнуємо і знищуємо, сподіваючись на манну небесну. Руйнуємо і, на жаль, допускаємо до влади пройдисвітів та бандитів, для яких закони не писані та все дозволено. Руйнація держави, дорогі українці, на нашій совісті!
Хто захистить людей?
Єдине, від чого отримав хоч трішечки позитивного настрою, це живе спілкування з людьми в часі відвідин Марилівського спиртового заводу. Вони різні за віком та характерами. Є молоді, а є й ветерани. Ольга Пиняк, завідувачка матеріального складу, пропрацювала тут 41 рік. Любомир Побуринний, охоронець, колишній технолог, віддав заводу 43 роки свого життя. Тривалий період трудиться Ярема Онищук. Молодою дівчиною після закінчення Київського технологічного інституту на завод прийшла Наталія Капелюшна. Тепер пані Наталя – заступник директора. Душею вболіває за майбутнє підприємства і є тим механізмом, який рухає процес. Її сподвижником є Петро Олійник, старший енергетик. Досконало знає справу Наталія Раченко, начальник виробничої лабораторії – наш, так би мовити, екскурсовод цехами виробництва. Є тут багато інших добрих людей, фахівців з досвідом та майстерністю. Завтра вони цілком імовірно можуть опинитися на вулиці. Хто їх захистить? Питання риторичне.
Стукайте, і вам відчинять
Наступне, що непокоїть. Чому, знаючи серйозні проблеми Марилівського МПД, Чортківщина мовчить? Де реакція місцевої влади? Де позиція місцевих аграріїв? Де хоча б співчуття населення взагалі? Українцям байдуже, що відбувається у них за плотом, і це зрозуміло. Але ж влада то має бити у всі дзвони, а не сидіти в кабінетах, отримуючи десятки тисяч зарплатні фактично за протирання штанів. Тверде слово на захист заводу та його працівників не завадить від керівників агропромислових господарств. Стукати, грюкати, протестувати… І так до тих пір, поки не почують, доки не усвідомлять, що народ – то сила. Не треба спати. Бо проблема Марилівського спиртового заводу – це проблема кожного з нас.
Водоймище спиртозаводу
