Здається, що нового можна сказати про одне з дванадцяти найпомітніших християнських свят, іменованих по-різному, – Святу Трійцю, П`ятидесятницю, Зіслання Святого Духа на апостолів? Чи й про улюблені в народі Зелені свята? Усю класику вже давним-давно мовлено до нас.
Аж тут – ось таке відкриття. Погляньмо на світлину. Це «релігійна поезія у фарбах», як називають творчість сучасного українського живописця, заслуженого художника України Олександра Охапкіна мистецтвознавці.
Це – його «Свята Трійця». Як почерпуємо з Інтернет-джерел, Олександр Охапкін працює переважно в галузі іконопису, чи, коли більш точно, «хатньої ікони». У його творах талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису та сучасного виконання. Такий стиль називають іконою, поставленою на національну основу.
Добре знаний на теренах Чортківщини митець, директор Улашківської дитячої музичної школи, музикант і художник в одній особі Степан Капій вмістив ось таке диво на сторінці групи «Мистецька палітра» у Facebook.
Здається, ця національна ікона достоту поєднала в собі начебто й непоєднуване: глибокий релігійний зміст з народними віруваннями, що складалися віками і були принесені з язичництва. Вдивімося: триєдність Бога – Отця, Сина і Святого Духа передано справді опоетизованим зображенням ликів: українська вишивка, оздоба навкруги зелом та квітами, як здавна клечають у нас на Трійцю і храми, й домівки.
Як ось у вірші авторки цих рядків.
У клечанні вже місто і села,
Заворожені таїнством зела.
На праотчих могилах – свічки,
На дівчатах – як в мавок вінки.
І одна поміж них – за тополю:
У намисті й стрічках мріє долю.
А русалки і німфи в ставках
Таїну виколисують в снах.
Предків дух, як і їх атрибути,
Нам негоже й несила забути.
Ладо-дід, опікун родоводу,
Між нащадків вимощує згоду.
Знов бентегою – свята Зелені
Звабно кличуть у гості до нені.
У клечанні зорить Україна
І до церкви рядиться родина.
