«Посіяла людям літа свої, літечка житом, прибрала планету, послала стежкам споришу, навчила дітей, як на світі по совісті жити, зітхнула полегко – і тихо пішла за межу…» – так щемко написав у «Пісні про матір» український поет Борис Олійник.
Недарма колись і кимось правильно мовлено, що людський фактор – найвразливіший, найтендітніший, найбільш беззахисний. Одне слово – найтонша матерія. Бо за всім громадиться людська душа, така собі не матеріалізована, хитка й ніжна субстанція. Проте здатна вона зносити найболючіші удари, переживати їх, вперто виборсуватися з найчорнішої біди.
Таку нелегку дорогу належить пройти цими днями і головному редакторові Чортків.City Любомиру Габруському – власне, він уже її й долає.
Адже сьогодні, 8 червня, раптово спинився земний шлях для його матері – Габруської Надії Антонівни. Здається, застигла земна твердь – як заніміли вуста від безвиході, від знемоги прокоментувати щось втішне.
Бо, коли помирає мати, для її синів та доньок – байдуже, скільки їм років, болісно рветься земна пуповина, тріскають та хитаються всі без винятку цінності, здобуті, вибудувані на той час.
Десь за обрій, за грань буття відходять материнська турбота і ласка, материнська любов, вічний сповиток дум та опіки її над своїм вже давно дорослим дитям…
Покійна виростила й виховала не тільки двоє своїх синів – старшого Руслана та молодшого Любомира. Надія Антонівна була ще й Учителем, а отже, довголітньо плекала та благословляла у світ багато діток у школі – теж своїх. Вчителювала на Хмельниччині та на рідній Тернопільщині – в селі Ридодуби. Це вона була першою директоркою школи в сусідній Ромашівці, коли там понад чотири десятиліття назад звели нову красуню-школу.
Милосердний Господь покликав її до своєї Обителі в особливий час – у пору святкування Трійці, Зіслання Святого Духа на апостолів. І цим, мабуть, винагородив душу покійної особливою ласкою, яку вона заслужила своїм побожним, християнським земним життям.
Колектив Чортків.City, як і друкованого видання – газети «Голос народу», щиро поділяє біль непоправної втрати через смерть матері з головним редактором сайту й водночас директором (редактором) ТОВ «Редакція газети «Голос народу» Любомиром Габруським.
Щирі співчуття і чоловікові покійної Миколі Мечиславовичу Габруському – теж учителеві, директору з багаторічним стажем, синові Руслану та всій родині: невісткам, онукам, сватам.
Коли вмирає мати – здається, маліє світ. Насправді ж йому ніяк не змаліти. Бо материнське коріння – найміцніше, а пагони, виплекані її любов`ю, – найбільш зрілі та плодовиті. Бо ж вона, як у тій пісні, залишає своєму насліддю «всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках».
Тож засіяному покійною – рости й буяти, хоча душа її перебуватиме на вічному спочинку.
