Хтозна, якби склалося життя Олени Гордієвської з Чортківщини, коли її робіт випадково не побачив художник і сказав, що дівчині потрібно йти вчитися малярства, бо в неї є талант до творчості. Її постать для чортків'ян є невідомою, адже до цього часу про неї не було ніяких згадок.
Олена Гордієвська з`явилася на світ 8 лютого 1890 року в селі Шульганівка, що на Чортківщині, в сім`ї священника отця Порфирія Гордієвського, який на той період був парохом села протягом 1889-1890 років, та його дружини Михайлини (з дому Гоцька).
Кілька разів священнича сім`я змінювала місце проживання у зв`язку з призначенням на іншу парафію або звільненням з неї. Протягом 1909-1938 років отець Порфирій Гордієвський служив на парафії у Шманьківцях (також на Чортківщині).
З розповіді онука Олени Гордієвської, Ярослава Абрагамовича, яка поміщена в книзі Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею», дізнаємося, що в 1911 році у селі Шманьківці якийсь час перебував художник, він намалював три образи – Віри, Надії та Любові і, через декілька місяців повернувшись, побачив у вітальні отця оті три образи, писані олією. Запитавши отця, що тут роблять його картини, у відповідь почув, що це копії, які зробила його донька Олена. Художник надзвичайно здивувався і сказав, що дівчині потрібно вчитися малярства, найкраще у Краківській академії мистецтв. Мати, Михайлина, була категорично проти, але її вдалося вмовити братові отця Порфирія, Іванові Гордієвському.
Вівтар церкви в с. Шманьківці, образи до якого намалювала Олена Гаврилко
Освоїтися в чужому місці допомагав Олені письменник Богдан Лепкий, її двоюрідний брат. У його квартирі Олена і поселилася. Матері Олени Гордієвської, Богдана Лепкого та оперної співачки були рідними сестрами.
За час навчання у Краківській академії мистецтв талановитій художниці з Чортківщини неодноразово вдавалося здобувати відзнаки на конкурсах. У Кракові Олена познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Гаврилком, котрий приятелював з родиною Богдана Лепкого.
У Кракові 1912 року Михайло виліпив погруддя своєї майбутньої дружини.
Михайло Гаврилко. "Олена Гордієвська". Мармур. Краків, 1912 р.
Михайло Гаврилко був відомим скульптором, учасником конкурсу та автором проєкту пам`ятника Тарасові Шевченку в Києві до його 100-ліття, який визнано найкращим, але через тодішню владу проєкт не вдалося реалізувати.
Михайло Гаврилко
23 вересня 1917 року Михайло Гаврилко та Олена Гордієвська взяли шлюб у селі Пісочна (тепер Миколаївського району Львівської області).
Вінчання Михайла Гаврилка (ліворуч) та Олени Гордієвської. Село Пісочна, Галичина. 23 вересня 1917 р.
16 серпня 1918 року у подружжя Гаврилків народилася перша донечка Любов-Світлана, але на початку 1919 року вона померла. Похована біля богослужбової каплиці в Шманьківцях.
25 грудня 1919 року у Станіславові (нині Івано-Франківськ) Олена Гаврилко народила Надію-Оксану, котра продовжила рід трьома синами – Ярославом, Орестом, Любомиром Абрагамовичами, у синів є також діти.
Зліва направо в 1-му ряду онуки Михайла Гаврилка - Орест, Любомир та Ярослав Абрагамовичі, в 2-му ряді Остап Абрагамович (чоловік Надії), Олена Гаврилко , Надія Гаврилко (дочка М, Гаврилка). Львів, літо 1956 р.
Але коли Олена народжувала другу донечку, Михайла уже поруч не було – він пішов на Велику Україну виборювати українському народові волю. Його донька Надія так ніколи й не побачила свого батька.
Та попри невгамовний біль на душі, Олена Гаврилко продовжувала жити. У 1924 році у вчительській семінарії в Тернополі вона склала іспит на вчителя ручної праці, а в 1928 році – у Краківській Академії мистецтв – іспит із рисунку як предмету навчання.
Михайло Гаврилко. "Олена Гордієвська"
З 1922 по 1930 рік була вчителькою рисунків у Тернопільській українській гімназії й одночасно рисунків та ручної праці в Тернопільській гімназії «Рідної школи», а з 1930 по 1939 р., крім згаданих предметів, вчила там ще й співів.
Брала активну участь у Марійській дружині, товаристві «Бесіда» та вишколюванні молодих дівчат на різних курсах, організованих заходами «Рідної школи», а також в громадському культурному житті.
До першого приходу більшовиків на Західну Україну опікувалися сиротинцями. Взяла із сиротинця на виховання Іванку Воліцьку та Марію Петришин (обидві 1912 р. н.).
У 1939 році, тікаючи разом з родиною від Червоної армії, опинилася у Кракові. Митрополит Андрей Шептицький допоміг оформити документи на виїзд у США, але вона повернулася до Львова.
У 1940 році переїхала до Львова, працювала художником-учителем у педагогічний школі та художньому училищі. Малювала переважно пейзажі та натюрморти, хоча дуже була дуже доброю портретисткою. Вчителювала і під час німецької окупації.
У післявоєнний час вишивала подушки, рушники, гардини, сорочки, блузи, серветки, одяг для священників.
Олена Гаврилко. "Краків'янка" 1929 р.
Також розписувала й українські храми. У Тернополі, в церкві отців-редемптористів (нині Монастир Успення Пресвятої Богородиці), зберігся іконостас її роботи.
До виходу на пенсію працювала викладачем-художником у медичному училищі.
Олена Гаврилко з онуками Ярославом (ліворуч) та Орестом. Львів, літо 1956 р.
У її онука Любомира Абрагамовича зберігся незакінчений образ «Циганська Матір Божа».
Остання незакінчена робота Олени Гаврилко "Циганська Божа Матір"
Померла 5 травня 1967 року у Львові. Похоронена в родинному гробівці на Личаківському кладовищі.
У 2013 році вийшов документальний фільм Романа Коваля «Стеком і шаблею» про Михайла Гаврилка, у якому також згадується його дружина Олена (Гордієвська).
У публікації використані матеріали з книги Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та з періодичного видання Нація і держава.
