Сьогодні, 25 червня, виповнюється 160-а річниця від народження видатного архітектора ХІХ - ХХ століть, нашого земляка, професора Яна Сас-Зубжицького (1860 – 1935). Він є автором проектів більш ніж 120 сакральних та світських споруд. Серед них такі шедеври, як Домініканський костел у Чорткові та церква Архангела Михаїла у Товстому. Публікацію про цю особистість для нашого сайту подав Олександр Степаненко – голова громадської правозахисної організації «Гельсінська ініціатива-ХХІ».
Зубжицький перш за все залишив по собі величезну матеріальну спадщину - у камені та цеглі. Йому належить більше 120 архітектурних проектів, реалізованих на широкому географічному просторі: від Кракова до Чорткова. Кожен з них - унікальний, немає жодної копії. У більшості це були творіння сакральної архітектури: костели, церкви, монастирі, каплиці. Найбільш відомі: костел святого Йосифа на краківському Підгір'ї, костел місіонаріїв у Тарнові та костел і монастир капуцинів на львівському Замарстинові.
Багато у його творчому доробку будівель світського призначення - як громадських, так і приватних. Чимало, на жаль, проектів, що не вдалося втілити через брак коштів та воєнне лихоліття, а також таких будівель, що не збереглися до наших часів у первинному стані.
Ян Сас-Зубжицький
Звісно ж, маестро не міг не обдарувати своїми творіннями рідного краю - Поділля. В сучасній Україні найбільше з них знаходиться саме у нас на Тернопільщині. Є серед них справжні архітектурні шедеври, як то церква Архистратига Михаїла у Товстому та костел домініканців у Чорткові. Окрім згаданих, інші творіння Яна Зубжицького збереглися також у Підгайцях, Товстому, Антонові, Рожанівці, Ангелівці.
Чортківський костел святого Станіслава
Ян Зубжицький був багатогранною особистістю, «людиною Відродження»: він не обмежувався практикою архітектора, впродовж багатьох років викладав мистецтво архітектури у Львівській політехніці, виховав власну школу архітекторів, видав кілька десятків книг і кілька сотень статей з теорії та практики архітектури, був активним діячем пам’ятко-охоронної справи, реставратором, автором підручників з історії та теорії архітектури, а також книг, що популяризували ідеї культурної самобутності слов'янських народів, нарешті - залишив нащадкам розлогі спогади про свій час і свій край...
Народився Ян Кароль Сас-Зубжицький 25 червня 1860 року у містечку Товсте. Його батько - Марцелій Зубжицький працював народним учителем у тамтешній початковій школі. У родині панувала польська патріотична традиція. При цьому Зубжицькі шанували патріотичні та релігійні традиції своїх сусідів-українців, були частими гостями у їхній оселях та на святкових урочистостях.
Початкову освіту Януш отримав від батьків, а продовжив вже у Снятинській реальній школі та Станиславівській гімназії.
У 1880 році він вступає до Львівської політехніки, єдиного університету у тодішній Галіції, у якому можна було здобути фах архітектора.
Неординарні здібності та працьовитість, властиві Янові, не залишаються непоміченими - відразу після завершення навчання він отримує пропозицію залишитися працювати у Політехніці. Але вже наступного року Зубжицький виграє конкурс на посаду інспектора будівельних робіт, оголошений магістратом Кракова, і переїздить до Західної Галичини. У «краківський період» він проявився вже як цілком самостійний архітектор, дослідник та автор теоретичних праць.
У цей час Європою поширюються новітні архітектурні стилі - сецесія та модернізм. Однак Зубжицький ставиться до них з пересторогою, вбачаючи певні загрози для самобутності архітектури Східної Європи, яка, на його переконання, повинна зберігати особливості слов'янських культур, що живляться традиціями будівництва від давньої Речі Посполитої, Київської та Галицької Русі.
Він сприймав архітектуру як засіб для передачі важливого змісту, що формується з культурної автентики кожного краю, природного та історичного ландшафту. Що зміцнює ідентичність кожного з народів та збагачує розмаїття їхніх «малих батьківщин».
У краківський період своєї творчості, феноменальний за кількістю творів, Зубжицький не забуває про власну батьківщину - Поділля. Першим його проектом у наших краях стала перебудова костелу у Козові (1895 – 1899). У Чорткові та Товстому на місці скромних барокових споруд XVII та XІХ століття за його проектами будуються у неоготичних формах, практично наново: Домініканський костел святого Станіслава та парафіяльний костел святої Анни. Одночасно проектується греко-католицька каплиця у Рожанівці (1907). Основний обсяг робіт із спорудження храму у Чорткові було виконано у 1907 - 1910 роках. Після І світової війни їх було продовжено. Мистецький проект головного вівтаря домініканці замовили маестро вже у 1927 році.
На жаль, костел у Товстому не зберігся до наших часів у первісному вигляді... Над Домініканським костелом у Чорткові у 70-ї роки, коли він використовувався як торговий склад, також нависала загроза знищення. Комуністичні можновладці підкріплювали свої наміри тими ж аргументами, що і мистецтвознавці початку століття. Що буцімто костел «є зразком еклектики в архітектурі», «не представляє мистецької цінності», притому заважає модернізації центральної частини міста. На щастя, у Чорткові знайшлися люди, які стримали наміри вандалів.
Зубжицький повертається до Львова у 1912 році. Тут він отримує професорське звання та кафедру історії архітектури й естетики у Львівській політехніці.
Найбільш резонансним у той час виявився проект комплексу будівель костелу та монастиря капуцинів у Замарстинові, на той час передмісті Львова. Наступним шедевром у творчості Яна Зубжицького стала Михайлівська церква у його родинному Товстому. Маестро проектує храм, значно більший за місцевий костел, зі складною просторовою структурою, багатим оздобленням - тим самим висловлюючи свою шану греко-католикам, які спільно творили історичну Річ Посполиту, романтичним апологетом якої він був. Храм було освячено лише у 1939 році, а оздоблення інтер'єру тривало ще й у роки ІІ світової війни. Автор так і не зміг побачити своє творіння за життя. Та все ж його величний задум було втілено у рідному містечку. Ним він підсумував своє уявлення про особливості греко-католицької архітектури Поділля та надав нащадкам неперевершений її зразок.
А вже останнім проектом Маестро став скромний та гармонійний костелик в Антонові (1934). Ним він вкотре засвідчив свій талант творця малих сакральних форм. Ще раз підкреслив вірність власному мистецькому кредо: творення архітектури, яка висвітлює унікальність культурної та історичної спадщини свого краю. І немовби віддав останній синівський борг рідній землі...
Помер Ян Сас-Зубжицький у 1935-у році у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Як бачимо, попри колосальну за масштабами творчу спадщину, маестро далеко не завжди був зрозумілий та належно оцінений сучасниками. У наш час його ім'я майже забуте у рідному краї. Але на часі - проливати світло. На часі усвідомлювати, що батьківщина одна в усіх людей, котрі народжувалися і помирали на цій землі: українців, поляків, євреїв... І що історична спадщина у нас - спільна.
Творчий спадок Яна Зубжицького достойно виніс випробування століттям і і досі служить окрасою багатьох міст і містечок. Без його Михайлівської церкви не можна уявити собі Товсте. Без Домініканського костелу Чортків не став би містом Чортковом.
Настав час пізнавати творчу постать Зубжицького у всій величі та розмаїтті його таланту. І намагатися більше не втрачати нічого із створеного та подарованого ним.
Олександр Степаненко, «Гельсінська ініціатива-ХХІ»
